Постанова ВСУ від 25.02.2015 року у справі №6-219цс14

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2015 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом приватного підприємства «Таврія» до ОСОБА_7, фермерського господарства «Скорук М.А.», відділу Державного комітету земельних ресурсів у Нікопольському районі Дніпропетровської області, Головного управління Державного комітету із земельних ресурсів України у Дніпропетровській області, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська обласна земельна агенція», про визнання договору оренди землі недійсним, скасування його державної реєстрації та визнання договору оренди землі поновленим із попереднім орендодавцем за заявою фермерського господарства «Скорук М.А.» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2012 року приватне підприємство «Таврія» (далі - ПП «Таврія») звернулось до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 9 лютого 2007 року між ним і ОСОБА_7 укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 15, 4477 га строком на п'ять років. Договором передбачено, що орендар має переважне перед іншими право на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк. Умови договору ПП «Таврія» виконувало належним чином. До закінчення строку дії договору надіслало орендодавцю лист-повідомлення про намір скористатися своїм переважним перед іншими особами правом на оренду земельної ділянки, додавши до нього проект додаткової угоди. Крім того, на час закінчення строку договору оренди земельна ділянка була засіяна ПП «Таврія». Оскільки відповідачка протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки не висловила будь-яких заперечень проти поновлення договору оренди, то договір вважається поновленим відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі». Проте 26 березня 2012 року ОСОБА_7 уклала договір оренди зазначеної земельної ділянки з фермерським господарством «Скорук М.А.» (далі - ФГ «Скорук М.А.») та зареєструвала його 27 березня 2012 року у відділі Державного комітету земельних ресурсів у Нікопольському районі Дніпропетровської області Головного управління Держкомзему України у Дніпропетровській області (далі - відділ Держкомзему).

Посилаючись на те, що договір оренди земельної ділянки від 26 березня 2012 року укладено ОСОБА_7 та ФГ «Скорук М.А.» з порушенням прав ПП «Таврія», передбачених статтею 33 Закону України «Про оренду землі», а його зміст не відповідає абзацу четвертому частини четвертої статті 15 Закону України «Про оренду землі», оскільки в ньому відсутня невід'ємна частина договору - акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), ПП «Таврія» просило суд визнати договір оренди земельної ділянки від 26 березня 2012 року недійсним, скасувати його реєстрацію та визнати договір оренди земельної ділянки площею 15,4477 га від 9 лютого 2007 року, укладений між ПП «Таврія» і ОСОБА_7, поновленим, зобов'язавши ОСОБА_7 укласти з підприємством додаткову угоду.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2013 року ПП «Таврія» у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПП «Таврія» задоволено частково: визнано недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 15,4477 га, укладений 26 березня 2012 року між ФГ «Скорук М.А.» і ОСОБА_7; визнано договір оренди земельної ділянки площею 15,4477 га від 9 лютого 2007 року, укладений між ПП «Таврія» і ОСОБА_7, поновленим: зобов'язано ОСОБА_7 вчинити дії щодо укладення з ПП «Таврія» додаткової угоди; У решті позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2014 року касаційні скарги ФГ «Скорук М.А.» та ОСОБА_7 відхилено, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2013 року залишено без змін.

У заяві про перегляд заявник порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2014 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: статті 33 Закону України «Про оренду землі», статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 116, 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

На обґрунтування заяви заявник додав ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року, в якій, на його думку, по-іншому застосовані зазначені норми права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_7 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 187169, виданим 3 березня 2006 року, на праві власності належить земельна ділянка площею 15,4477 га, яка розташована в с. Новософіївка Нікопольського району Дніпропетровської області, з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пай № 147-148).

9 лютого 2007 року між ОСОБА_7 і ПП «Таврія» укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на п'ять років, починаючи від дня його державної реєстрації, яка була здійснена 23 березня 2007 року. Цю земельну ділянку ПП «Таврія» орендувало в загальному масиві (полем), згідно зі схемою поділу, разом із земельними ділянками інших власників, без установлення меж для кожної окремої ділянки та закріплення їх межовими знаками. Отже, термін дії договору закінчувався 23 березня 2012 року.

На підставі наказу директора ПП «Таврія» від 11 серпня 2011 року про затвердження плану розміщення сільськогосподарських культур під урожай 2012 року поле, на якому розміщена земельна ділянка ОСОБА_7, восени 2011 року було засіяне озимою пшеницею.

15 серпня 2011 року ОСОБА_7 надіслала ПП «Таврія» заяву з проханням після збирання врожаю 2011 року не використовувати належну їй земельну ділянку.

10 лютого 2012 року ПП «Таврія» направило ОСОБА_7 лист-повідомлення про намір скористатися своїм переважним правом на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк, додавши до нього проект додаткової угоди, які нею отримані.

Однак 26 березня 2012 року ОСОБА_7 уклала договір оренди зазначеної земельної ділянки з ФГ «Скорук М.А.», який 27 березня 2012 року зареєстрований у відділі Держкомзему. 26 квітня 2012 року ТОВ «Дніпропетровська обласна земельна агенція» надіслало на адресу ПП «Таврія» лист, в якому повідомляло про проведення закріплення межовими знаками меж земельних часток у натурі, у тому числі земельної частки ОСОБА_7

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, районний суд виходив із відсутності підстав для застосування положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» щодо поновлення договору оренди земельної ділянки, оскільки ПП «Таврія», на його думку, діяло недобросовісно, засіявши восени 2011 року орендовану земельну ділянку озимою всупереч волі орендодавця, незважаючи на те, що 15 серпня 2011 року ОСОБА_7 завчасно повідомила позивача про небажання поновлювати з ним договір оренди на новий строк.

Також суд вважав, що посилання позивача на незаконність складання акта визначення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості), який є невід'ємною частиною договору від 26 березня 2012 року в розумінні статті 15 Закону України «Про оренду землі», не можуть свідчити про недійсність зазначеного договору оренди земельної ділянки, оскільки ПП «Таврія» не є стороною цього договору і його права не були порушені.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку про те, що ПП «Таврія» як попередній орендар земельної ділянки, який належним чином виконував умови договору, має відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі» переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки, яка розташована в загальному масиві орендованих земельних ділянок. При цьому суд виходив із того, що ПП «Таврія» повідомило орендодавця про свій намір переукласти договір оренди земельної ділянки, виконавши передбачену законом та умовами договору відповідну процедуру. Суд також вважав, що оскільки договір оренди від 26 березня 2012 року, укладений між ОСОБА_7 і ФГ «Скорук М.А.», закріплює право останнього на використання земельної ділянки відповідачки, а ПП «Таврія» орендує суміжні з нею земельні ділянки єдиним масивом і що на момент укладення оспорюваного договору межі спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) визначені не були, цей договір порушує права позивача, що є підставою для визнання його недійсним. Крім того, суд зазначив, що отримане ПП «Таврія» повідомлення ОСОБА_7 від 15 серпня 2011 року, яке містило прохання не використовувати належну їй земельну ділянку після збирання врожаю 2011 року, не є підтвердженням її відмови від продовження договору з попереднім орендарем у розумінні положень статті 33 Закону України «Про оренду землі».