П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 червня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
Головуючого Романюка Я.М.,Суддів:Григор'євої Л.І.,Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., Гуменюка В.І.,Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, за зустрічним позовом ОСОБА_9 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус», приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Ставніченко Олена Петрівна, про захист прав споживача, визнання кредитних договорів та договору застави недійсними, захист права власності за заявою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У січні 2010 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ «КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» (далі - ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус»), ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, посилаючись на те, що між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_9 були укладені кредитні договори № KRKRAN20150010 від 10 квітня 2007 року та № SAMDN40000013007832 від 10 квітня 2007 року, за умовами яких позивач надав, а відповідач отримав у кредит грошові кошти. Зобов'язання ОСОБА_9 за кредитними договорами були забезпечені порукою на підставі договору, укладеного між банком та ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус». Свої зобов'язання за кредитними договорами ОСОБА_9 належним чином не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, яку відповідачі добровільно не погашають, тому банк, уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати дійсним кредитний договір № KRKRAN20150010 від 10 квітня 2007 року; стягнути з ОСОБА_9 у рахунок погашення заборгованості за договором № KRKRAN20150010 від 10 квітня 2007 року - 806 128 грн. 27 коп. та за договором № SAMDN40000013007832 від 10 квітня 2007 року - 24 314 грн. 84 коп. та солідарно з ТОВ «Українське фінансове агенство «Верус» та ОСОБА_9 у рахунок погашення заборгованості за вказаними кредитними договорами 400 грн.
У травні 2013 року ОСОБА_9 подав зустрічну позовну заяву, у якій, заперечуючи проти заявлених до нього вимог, просив визнати недійсними укладені між ним та ПАТ «КБ «ПриватБанк» кредитні договори № KRKRAN20150010 від 10 квітня 2007 року, № SAMDN40000013007832 від 10 квітня 2007 року, посилаючись на те, що вони укладені з порушенням вимог чинного законодавства, їх умови є несправедливими й такими, що не відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того ОСОБА_11 просив визнати недійсним укладений між сторонами договір застави рухомого майна.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2014 року позовні вимоги ПАТ «КБ «ПриватБанк» задоволено. У задоволені зустрічного позову ОСОБА_9 відмовлено.
Вирішено питання судових витрат.
Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 6 травня 2014 року було зазначено з яких сум складається загальний розмір стягнутої заборгованості за кожним кредитним договором.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнення з ОСОБА_9 пені за кредитним договором № KRKRAN20150010 від 10 квітня 2007 року, зменшивши її розмір до 126 504 грн. 71 коп. В решті рішення суду залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року касаційну скаргу ПАТ «КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.
У заяві ПАТ «КБ «ПриватБанк» просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2014 року, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: статей 258, 267 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ПАТ «КБ «ПриватБанк» Каракоці О.Р. на підтримання заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.
Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Судом встановлено, що 10 квітня 2007 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_9 був укладений кредитний договір № KRKRAN20150010, за умовами якого банк надав ОСОБА_9 кредит в сумі 26 891,09 доларів США, а ОСОБА_9 зобов'язався повернути отриманий кредит і сплатити проценти у встановлених договором розмірі та строки, що підтверджується особливими умовами договору застави, який був нотаріально посвідчений 11 квітня 2007 року.
На виконання умов кредитного договору № KRKRAN20150010 від 10 квітня 2007 року ОСОБА_9 отримав від ПАТ «КБ «ПриватБанк» 26 891,09 доларів США, що підтверджується копією заяви про видачу готівки № 1 від 11 квітня 2007 року та перерахуванням цих коштів до ТОВ «Автоприват» на оплату вартості автомобіля за договором купівлі-продажу автомобіля від 28 березня 2007 року між ТОВ «Автоприват» та ОСОБА_9
На забезпечення зобов'язань за спірним кредитним договором між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_9 було укладено договір застави автомобіля від 11 квітня 2007 року, в якому сторонами була досягнута згода з усіх істотних умов договору, а також зазначено, що договір застави укладений на забезпечення умов кредитного договору № KRKRAN20150010 від 10 квітня 2007 року із зазначенням у п.п. 34.1-34.4 особливих умов кредитного договору та договору застави. Договір застави нотаріально посвідчено та обставини стосовно його підписання ОСОБА_9 не заперечував.
Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_9 умов кредитного договору станом на 25 жовтня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 100 892,15 доларів США, (або 806 128 грн. 27 коп. за курсом НБУ на дату розрахунку), яка складається з простроченої заборгованості за кредитом - 21 849,00 доларів США; поточної заборгованості по тілу кредиту - 3 006,71 доларів США; простроченої заборгованості по процентах - 31 670,20 доларів США; поточної заборгованості по процентах - 15,98 доларів США; заборгованості по пені - 44 350,26 доларів США.
Крім того, між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_9 був укладений кредитний договір № SAMDN40000013007832 від 10 квітня 2007 року у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% річних на суму залишку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Заборгованість ОСОБА_9 за цим договором станом на 25 жовтня 2013 року склала 25 314 грн. 84 коп. та включає заборгованість за кредитом - 5 027 грн. 17 коп.; заборгованість за процентами - 18 844 грн. 11 коп.; штраф - 1 443 грн. 56 коп.
12 січня 2009 року між відповідачем ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» та ПАТ «КБ «ПриватБанк» був укладений договір поруки № 467, за умовами якого ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» зобов'язалось відповідати перед Банком за виконання ОСОБА_9 своїх обов'язків за кредитними договорами № KRKRAN20150010 від 10 квітня 2007 року та № SAMDN40000013007832 від 10 квітня 2007 року, що підтверджується копіями зазначеного договору та додатку до нього (т. 1, а.с. 12-13).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_9 не доведено відсутність вільного волевиявлення сторін та невідповідність їх внутрішній волі умовам правочинів, враховуючи отримання позичальником грошової суми кредиту в повному обсязі та використання коштів на власні потреби; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином, є необґрунтованою.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, в частині стягнення з ОСОБА_9 пені, виходив із того, що стягнення неустойки пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (за відсутності про це заяви сторони у спорі).
Проте у наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року суд дійшов висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність. Без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише із наявністю про це заяви сторони. Таким чином суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.
Сервисы для юристов