П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2015 року м. Київ
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Барбари В.П.,
суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (далі - Регіональна служба ветеринарно-санітарного контролю) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 22 січня 2015 року у справі № 916/2182/14 за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії (далі - ДП «Адміністрація морських портів України») до Регіональної служби ветеринарно-санітарного контролю про стягнення суми, за скаргою Регіональної служби ветеринарно-санітарного контролю на дії першого Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі - перший Приморський відділ ДВС Одеського МУЮ),
в с т а н о в и л а:
У червні 2014 року Регіональна служба ветеринарно-санітарного контролю звернулася до суду зі скаргою на дії першого Приморського відділу ДВС Одеського МУЮ в порядку статті 1212 Господарського процесуального кодексу України у справі № 916/2182/14 за позовом ДП «Адміністрація морських портів України» до Регіональної служби ветеринарно-санітарного контролю про стягнення 6 303,56 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 13 жовтня 2014 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2014 року, у задоволенні скарги відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 22 січня 2015 року ухвалу господарського суду Одеської області від 13 жовтня 2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2014 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, Вищий господарський суд України погодився з їх висновками, що дії першого Приморського відділу ДВС Одеського МУЮ щодо відкриття виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду Одеської області від 4 серпня 2014 року у справі № 916/2182/14 є законними, оскільки цей наказ підлягає виконанню державним виконавцем у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», але з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Також суд касаційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не встановив наявності, а скаржник не навів визначених статтею 26 Закону України «Про виконавче провадження» підстав для відмови державним виконавцем виконавчої служби у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду.
У заяві про перегляд постанови суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України, Регіональна служба ветеринарно-санітарного контролю просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 22 січня 2015 року і прийняти нове рішення, яким скаргу задовольнити повністю, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 2, 3, 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», частини 2 статті 3 та пункту 8 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок).
В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 18 лютого 2015 року № 916/859/14, від 15 квітня 2015 року № 916/663/14, від 30 квітня 2015 року № 916/636/14, в яких, на думку заявника, суд касаційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин ті самі норми матеріального права, дійшов висновку, що оскільки боржник є державним органом, який фінансується із державного бюджету, виконавчий документ має виконуватися органами Казначейства відповідно до вимог Порядку, тому державний виконавець не мав підстав для відкриття виконавчого провадження, а відповідно до пункту 8 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» був зобов'язаний відмовити у відкритті виконавчого провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ДП «Адміністрація морських портів України», перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для задоволення заяви.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», Закону України «Про виконавче провадження» і Порядку, Верховний Суд України виходить із нижченаведеного.
Судами встановлено, що рішенням господарського суду Одеської області від 17 липня 2014 року у справі № 916/2182/14 позов ДП «Адміністрація морських портів України» задоволено, стягнуто з Регіональної служби ветеринарно-санітарного контролю на користь ДП «Адміністрація морських портів України» основний борг - 5 258,37 грн, пеню - 465,44 грн, три відсотки річних - 94,04 грн, інфляційні втрати - 485,71 грн та витрати зі сплати судового збору - 1 827,00 грн.
4 серпня 2014 року на виконання зазначеного рішення суду господарським судом Одеської області видано наказ № 916/2182/14.
2 вересня 2014 року головним державним виконавцем першого Приморського відділу ДВС Одеського МУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу від 4 серпня 2014 року № 916/2182/14 та надано строк для його добровільного виконання.
Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент винесення постанови ДВС) рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Абзацом 2 підпункту 1 пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення постанови ДВС) встановлено, що безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.
Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» і пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників.
За змістом абзацу 3 пункту 2 Порядку (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року № 45) у тексті цього документа термін «боржники» вживається у такому значенні - визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.
Згідно з пунктом 3 Порядку (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року № 45) рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Міністерства фінансів України, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Пунктом 24 Порядку (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року № 45) встановлено, що стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (у редакції, чинній на момент винесення постанови ДВС) дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.
Враховуючи викладене, державні виконавці позбавлені можливості проводити будь-яке списання коштів за виконавчими документами, згідно з якими боржниками є державні органи, тому стягувачам необхідно подавати такі документи безпосередньо до органів Казначейства.
Як установлено судами, відповідно до пункту 1 Положення про Регіональну службу ветеринарно-санітарного контролю, затвердженого наказом Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України від 6 лютого 2012 року № 34, Регіональна служба ветеринарно-санітарного контролю є державним органом ветеринарної медицини, що здійснює державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд на відповідній території.
Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження (пункт 8 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на момент винесення постанови ДВС).
Відтак, головний державний виконавець першого Приморського відділу ДВС Одеського МУЮ повинен був відмовити ДП «Адміністрація морських портів України» у відкритті виконавчого провадження на підставі зазначеного вище, оскільки виконавчий документ у цій справі має виконуватися виключно органом Казначейства, в якому обслуговується боржник.
Сервисы для юристов