ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області (далі - УМВС, МВС відповідно), Богунського районного відділу УМВС (далі - РВ УМВС) про визнання протиправними та скасування наказів,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати накази УМВС від 31 серпня 2012 року № 763, від 4 вересня 2012 року № 261о/с про звільнення його з органів внутрішніх справ (далі - ОВС) за порушення дисципліни
(далі - накази №№ 763, 261о/с) та поновити на посаді оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків РВ УМВС.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він не вчиняв порушень дисципліни, які б давали підстави для звільнення його зі служби з ОВС. Зазначив, що з 16 по 24 липня 2012 року був відсутній на службі з поважних причин, а 25 липня 2012 року виконував свої службові обов'язки, проте відповідач безпідставно звинуватив його у відсутності в ці дні на службі без поважних причин.
Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 24 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалами Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2013 року, позовні вимоги задовольнив виходячи із того, що факт відсутності позивача на службі з 16 по 25 липня 2012 року без поважних причин відповідач не довів.
Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, заявник звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме пункту 64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення). На обґрунтування заяви УМВС додало копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 18, 19 травня та 19 липня 2011 року (№№ К-27813/10,
К-37346/09 та К-2763/08 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви УМВС слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви позивача копіях ухвал Вищого адміністративного суду України
по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано пункт 64 «є» Положення.
В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2011 року (№ К-27813/10) цей суд, погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що позивач всупереч встановленому Порядку звільнення від службових обов'язків через тимчасову непрацездатність осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ і військовослужбовців внутрішніх військ МВС України, затвердженого заступником Міністра внутрішніх справ України від 27 січня 2004 року не повідомив свого керівника про перебування його на лікуванні та не підтвердив тимчасову непрацездатність в лікувально-профілактичних закладах МВС листком звільнення від службових обов'язків через тимчасову непрацездатність.
В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2011 року (№ К-37346/09) цей суд, скасовуючи постанову апеляційного суду про задоволення позову та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що хоча позивач і повідомив свого керівника про перебування його на лікуванні, проте лист непрацездатності не надав, а тому докази того, що він дійсно перебував на лікуванні, відсутні.
В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19 липня 2011 року (№ К-2763/08) цей суд, погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що позивач хоча і надав довідку про знаходження його на амбулаторному лікуванні у лікаря офтальмолога, проте це не може свідчити про те, що він надав докази про перебування його на лікуванні, оскільки відповідно до Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 року № 445 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 4 грудня 2001 року за № 1005/6196), тимчасова непрацездатність працівника засвідчується листком непрацездатності.
У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій про задоволення позову, зазначив, що відповідач не довів факт відсутності позивача на службі з 16 по 25 липня 2012 року без поважної причини.
Аналіз судових рішень, на які посилається заявник, обґрунтовуючи заяву, дає підстави вважати, що правовідносини, які виникли між сторонами у цих спорах, не подібні до спірних відносин у справі, що розглядається, оскільки ці рішення ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами.
Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, копії рішень суду касаційної інстанції в яких додано до заяви.
Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви
УМВС слід відмовити.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
постановила:
У задоволенні заяви управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області відмовити.
Сервисы для юристов