П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 травня 2017 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Сімоненко В.М., суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за заявою ОСОБА_7 про перегляд рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 6 листопада 2015 року, рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 15 січня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 березня 2016 року,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 9 червня 2008 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній надано кредит у розмірі
50 тис. 820 дол. США 58 центів зі сплатою 12,88 % річних та кінцевим терміном повернення коштів 8 червня 2033 року.
Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ «Сведбанк», ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого відповідачі передали в іпотеку банку належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_1
25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу права вимоги, за умовами якого ПАТ «Сведбанк» передало ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитним та забезпечувальним договорами, унаслідок чого останнє стало новим кредитором у зазначених зобов'язаннях.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 3 серпня
2015 року складала 1 млн грн 210 тис. 739 грн 81 коп., з яких тіло кредиту - 1 млн 3 тис. 799 грн 31 коп., проценти - 156 тис. 177 грн 40 коп.; пеня - 47 тис. 953 грн 59 коп.; сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу кредиту - 436 грн 31 коп.; сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по процентам - 2 тис. 373 грн 20 коп.
Вважаючи, що позичальник належним чином не виконав зобов'язань за кредитним договором, унаслідок чого виникла заборгованість, ПАТ «Дельта Банк» просило у рахунок погашення цієї заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на іпотечне майно.
Деснянський районний суд м. Чернігова рішенням від 6 листопада
2015 року позов задовольнив.
Апеляційний суд Чернігівської області рішенням від 15 січня 2016 року змінив рішення суду першої інстанції, ухвалив доповнити резолютивну частину рішення наступним абзацом: «Реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «Дельта Банк» не проводити на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 9 березня 2016 року зазначені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишила без змін.
У заяві ОСОБА_7 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 33, 36-39 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку».
На підтвердження зазначених підстав подання заяви ОСОБА_7 посилається на постанову Верховного Суду України від 30 березня 2016 року (№ 6-1851цс15) у справі за позовом приватного підприємства «Юридичний департамент «Дікон ЮГ» до фізичних осіб про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Крім того, у заяві ОСОБА_7 посилається на судові рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2012 року (№ 6-30900св11) у справі за позовом кредитної спілки «Агро-Кредит» до фізичної особи про звернення стягнення на предмет іпотеки та 23 травня 2012 року (№ 6-9687св12) у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Промекономбанк» до фізичної особи про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Так, ухвалюючи постанову від 30 березня 2016 року (№ 6-1851цс15) та скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд України виходив з того, що відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно із частиною третьою статті 36 цього Закону договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.
У рішенні від 8 лютого 2012 року (№ 6-30900св11) суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на іпотечне майно, керувався тим, що як у статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і в договорі іпотеки передбачено, що за рішенням суду предмет іпотеки підлягає реалізації шляхом проведення процедури прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки і суд не наділений повноваженнями вирішувати зазначене питання таким способом.
Постановляючи ухвалу від 23 травня 2012 року (№ 6-9687св12) та скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд дійшов висновку про те, що статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_241/ed_2011_12_20/T030898.html?pravo=1>; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Під час ухвалення судових рішень, суди вказаних вимог статті 39 Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_250/ed_2011_12_20/T030898.html?pravo=1> не виконали, не зазначили початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, не визначили способу реалізації предмета іпотеки та інше.
Натомість у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалив рішення про задоволення позову та постановив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на іпотечне майно.
Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судами норм матеріального права (статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку»), покладені в основу судового рішення, яке переглядається, різняться з висновками, зробленими в наданих для порівняння судових рішеннях.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Суди у справі, яка переглядається, встановили, що 9 червня 2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній надано кредит у розмірі 50 тис. 820 дол. США 58 центів зі сплатою 12,88 % річних та кінцевим терміном повернення коштів 8 червня
2033 року.
Сервисы для юристов