ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 березня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоКривенка В.В.,
суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О. -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СМУ-1» (далі - Товариство) до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області (далі - Інспекція), третя особа - комунальний заклад культури «Дніпропетровська обласна бібліотека для дітей», про скасування постанови,
в с т а н о в и л а:
У травні 2012 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про скасування постанови Інспекції від 14 травня 2012 року № 96 (далі - постанова № 96) щодо накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності у розмірі 98 460 грн.
На обґрунтування позову зазначило, що оскаржувана постанова прийнята Інспекцією на порушення вимог чинного законодавства України.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 28 серпня 2012 року позов задовольнив частково: постанову № 96 скасував.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 11 квітня 2013 року постанову суду першої інстанції скасував і прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 6 листопада 2014 року рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін.
Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції вказав, що суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, правильно зазначив про наявність порушення Товариством будівельних норм України, однак дійшов помилкового висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню у зв'язку із застосуванням Інспекцією норм Закону України від 14 жовтня 1994 року № 208/94-ВР «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» (далі - Закон № 208/94-ВР) у редакції, чинній із 19 січня 2012 року, оскільки правопорушення Товариство вчинило у 2011 році та воно тривало до часу його виявлення - 26 квітня 2012 року. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що при прийнятті оскаржуваної постанови Інспекція діяла відповідно до вимог чинного законодавства України.
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), Товариство зазначає, що в доданих до заяви ухвалах суду касаційної інстанції по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення частини першої статті 58 Конституції України та статті 2 Закону № 208/94-ВР. Просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 6 листопада 2014 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року, залишивши постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду без змін.
На обґрунтування заяви Товариство додало копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 11 липня, 22 жовтня та 11 грудня 2013 року (№№ К/800/2627/13, К/9991/81693/13, К/800/24126/13 відповідно), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Приймаючи зазначені ухвали, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що закон не має зворотної дії в часі, тому суб'єкти містобудування не можуть бути притягнуті до відповідальності за правопорушення у сфері містобудівної діяльності відповідно до статті 2 Закону № 208/94-ВР у редакції, чинній із 19 січня 2012 року, вчинені до вказаної дати.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява Товариства підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в ухвалах суду касаційної інстанції, копії яких від 11 липня, 22 жовтня та 11 грудня 2013 року (№№ К/800/2627/13, К/9991/81693/13, К/800/24126/13 відповідно) додано до заяви, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення частини першої статті 58 Конституції України та статті 2 Закону № 208/94-ВР.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених вище норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Суди попередніх інстанцій встановили, що акт про виконання будівельних робіт, згідно з яким Інспекція під час перевірки виявила порушення державних будівельних норм і за результатами якої винесла постанову № 96, був підписаний 20 листопада 2011 року - тоді, коли діяла ще редакція Закону № 208/94-ВР від 5 листопада 2009 року. Інспекція провела перевірку та винесла постанову № 96 14 травня 2012 року, з посиланням на вказаний Закон у редакції, чинній із 19 січня 2012 року.
Частиною першою статті 2 Закону № 208/94-ВР (у редакції, чинній із 19 січня 2012 року) суб'єкти містобудування, які здійснюють проектування об'єктів, експертизу проектів будівництва, несуть відповідальність у вигляді штрафу за передачу замовнику проектної документації для виконання будівельних робіт на об'єкті будівництва, розробленої з порушенням вимог законодавства, містобудівної документації, вихідних даних для проектування об'єктів містобудування, будівельних норм, державних стандартів і правил, у тому числі за нестворення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення, незабезпечення приладами обліку води і теплової енергії, а також за заниження категорії складності об'єкта будівництва: проектна організація - у розмірі дев'яноста мінімальних заробітних плат.
А отже, відповідач при винесенні спірної постанови керувався Законом № 208/94-ВР у редакції, яка на момент вчинення правопорушення не набула чинності.
Згідно з частиною другою статті 19 Основного Закону України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
З огляду на зміст наведених норм матеріального права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить висновку, що оскільки позивач здійснив адміністративне правопорушення 20 листопада 2011 року, то відповідач під час винесення постанови № 96 мав керуватися нормами Закону № 208/94-ВР у редакції, чинній на час вчинення правопорушення, адже Закон № 208/94-ВР у редакції від 19 січня 2012 року значно посилює відповідальність за порушення у сфері містобудівної діяльності.
Таким чином, при вирішенні спору суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, а тому заяву Товариства слід задовольнити частково: ухвалу Вищого адміністративного суду України від 6 листопада 2014 року скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.
Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
Сервисы для юристов