П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2016 рокум. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючогоГуменюка В.І.,суддівЛященко Н.П.Романюка Я.М.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Богдана Хмельницького до Четвертинівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області про визнання права власності за заявою сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Богдана Хмельницького про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2016 року,
в с т а н о в и л а:
У липні 2010 року сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю імені Богдана Хмельницького (далі - СТОВ
ім. Б. Хмельницького) звернулося до суду з позовом про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва - громадський центр з обрядовою залою на 200 місць, який розташований за адресою: Вінницька область, Тростянецький район, с. Четвертинівка, вул. Гагаріна, 57 і готовність якого складала 48 %. Свої вимоги товариство мотивувало необхідністю належним чином оформити право власності на спірний об'єкт.
Тростянецький районний суд Вінницької області рішенням від
5 серпня 2010 року позов СТОВ ім. Б. Хмельницького задовольнив: визнав за останнім право власності на нежитлову будівлю недобудованого громадського центру з обрядовою залою, розташованою за адресою: Вінницька область, Тростянецький район, с. Четвертинівка, вул. Гагаріна, 57.
Апеляційний суд Вінницької області 14 березня 2016 року рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 5 серпня 2010 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог СТОВ ім. Б. Хмельницького відмовив.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 19 квітня 2016 року відмовив СТОВ
ім. Б. Хмельницького у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
19 липня 2016 року до Верховного Суду України звернулося
СТОВ ім. Б. Хмельницького із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2016 року з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, а саме положень частини першої статті 205 ЦПК України, при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.
У зв'язку із цим СТОВ ім. Б. Хмельницького просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Вінницької області 14 березня 2016 року й рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 5 серпня 2010 року та закрити провадження в справі.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 2 статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.
Згідно зі статтею 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог СТОВ
ім. Б. Хмельницького, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з відсутності підстав, передбачених статтею 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), для визнання за позивачем права власності на спірний об'єкт.
Обґрунтовуючи підставу, визначену пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на ухвалу та рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня й 13 квітня 2016 року.
Наданими для порівняння судовими рішеннями суд касаційної інстанції закрив провадження у справах на підставі частини першої статті 205 ЦПК України, зазначивши, що спори між юридичними особами не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки підвідомчі господарському суду.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил підсудності.
Вирішуючи питання усунення зазначених розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції положень частини першої статті 205 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня
1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Сервисы для юристов