ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ України
23 вересня 2014 року м. Київ
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Барбари В.П.,
суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С.,
Потильчака О.І., Шицького І.Б.,
розглянувши за участю представника товариства з обмеженою відповідальністю «Агроремтехніка» − Парадної Т.Ю.
заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Агроремтехніка» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 3 червня 2014 року у справі № 911/3556/13 за первісним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агроремтехніка» про стягнення 96 000,00 грн, за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агроремтехніка» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, про визнання недійсним договору,
в с т а н о в и л а:
У вересні 2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі − ФОП ОСОБА_4) звернулася до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агроремтехніка» (далі−ТОВ «Агроремтехніка») про стягнення суми боргу за договором оренди нежитлового приміщення від 1 березня 2012 року № 01/03-12.
Позовні вимоги разом з уточненнями обґрунтовано тим, що відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором оренди, внаслідок чого виникла заборгованість на загальну суму 101 655,00 грн, з яких 85 800,00 грн - борг з орендної плати, 15855,00 грн - заборгованість з орендної плати за землю.
У жовтні 2013 року ТОВ «Агроремтехніка» подано зустрічний позов до ФОП ОСОБА_4 про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення від 1 березня 2012 року № 01/03-12.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірний договір оренди від імені обох сторін підписаний однією і тією ж особою, що є підставою для визнання договору недійсним з моменту його укладання відповідно до ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Рішенням господарського суду Київської області від 10 грудня 2013 року первісний позов задоволено частково, стягнуто 85 800,00 грн, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Рішення обґрунтовано неналежним виконанням ТОВ «Агроремтехніка» зобов'язань із внесення оплати за оренду приміщення та відсутністю правових підстав для стягнення орендної плати за землю. У частині відмови у задоволенні зустрічного позову, рішення мотивовано відсутністю правових підстав для визнання договору недійсним відповідно до ст.ст. 97, 203, 204, 207, 215 ЦК України.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 березня 2014 року рішення господарського суду Київської області від 10 грудня 2013 року залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 3 червня 2014 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 березня 2014 року та рішення господарського суду Київської області від 10 грудня 2013 року залишено без змін.
ТОВ «Агроремтехніка» в порядку ст. 11119 Господарського процесуального кодексу України подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 3 червня 2014 року у справі № 911/3556/13 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень ч. 3 .ст. 238 ЦК України, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 28 липня 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України з підстав неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, що підтверджено наданими заявником копіями постанов Вищого господарського суду України від 16 квітня 2014 року у справі № 911/2043/13, від 14 квітня 2014 року у справі № 12/214-11/21, від 21 травня 2013 року у справі № 8/103-12, від 21 травня 2012 року у справі № 5010/868/2011-9/37, від 23 лютого 2011 року у справі № 13/22, від 3 лютого 2010 року у справі № 17/74, від 26 січня 2010 року у справі № 17/75, від 5 лютого 2009 року у справі № 15/270, від 18 грудня 2008 року у справі № 16/403пд та від 29 листопада 2006 року у справі № 43/394, в яких висловлено правову позицію про те, що у випадку коли договір від імені обох сторін підписано однією і тією ж особою, суд має законні підстави для визнання такого договору недійсним з підстав порушення приписів ч. 3 ст. 238 ЦК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши викладені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах вважає, що заява підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судами встановлено, що між ФОП ОСОБА_4 і ТОВ «Агроремтехніка» укладено договір оренди нежитлового приміщення від 1 березня 2012 року № 01/03-12, відповідно до умов якого орендодавець зобов'язується передати орендареві, а орендар зобов'язується прийняти у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 374,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1.
Як вбачається зі спірного договору, від імені ТОВ «Агроремтехніка» він підписаний ОСОБА_4, яка на час укладання зазначеного договору була директором підприємства.
Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України органи чи інші особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.
Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Суд касаційної інстанції не звернув уваги на той факт, що спірний договір оренди нежитлового приміщення від 1 березня 2012 року № 01/03-12 всупереч вимогам ч. 3 ст. 238 ЦК України, було укладено від імені орендодавця та орендаря однією і тією ж особою, тобто договір направлений на реалізацію інтересів однієї особи.
Таким чином, висновок Вищого господарського суду України про відсутність підстав для застосування положень ст.ст. 203, 215 ЦК України та визнання договору недійсним, суперечить вимогам чинного законодавства і не відповідає фактичним обставинам справи.
Сервисы для юристов