П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 березня 2016 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Гуменюка В.І., суддів Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,Яреми А.Г., Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про повернення безпідставно набутих коштів за заявою ОСОБА_9 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 грудня 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У травні 2013 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 11 січня 2000 року між ним та ОСОБА_8 укладено договір, відповідно до умов якого він надав відповідачу грошові кошти в розмірі 200 тис. доларів США в рахунок майбутнього отримання у власність 1/3 частини збудованих квартир у будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Факт укладення договору підтверджується наданою розпискою.
Посилаючись на те, що ОСОБА_8 квартири у власність не передав, грошові кошти не повернув, ОСОБА_7 просив стягнути з ОСОБА_8 на свою користь безпідставно набуті кошти в розмірі 1 млн 627 тис. 841 грн 40 коп.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2013 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_7
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23 квітня 2014 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_7 задоволено: стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 безпідставно набуті кошти в розмірі 200 тис. доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) на час ухвалення рішення складало 2 млн 249 тис. 440 грн, вирішено питання розподілу судових витрат. У порядку забезпечення виконання судового рішення накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2, що на праві власності належить ОСОБА_8
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 грудня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_10 відхилено, рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 квітня 2014 року залишено без змін.
3 грудня 2015 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_8 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 грудня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У зв'язку із цим ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 грудня 2014 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_7
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
Суди під час розгляду справи встановили, що 11 січня 2000 року ОСОБА_8 отримав від ОСОБА_7 у борг 200 тис. доларів США та зобов'язався після закінчення будівництва, яке він здійснював за адресою: АДРЕСА_1, передати у власність ОСОБА_7 1/3 частину квартир у збудованому будинку.
На звороті розписки зазначено, що ОСОБА_7 повернув розписку ОСОБА_8, що підтверджує отримання від останнього 234 тис. доларів США та відсутність грошових і майнових вимог до боржника, а також розірвання договірних зобов'язань між сторонами щодо фінансування та будівництва мансарди й квартир у будинку АДРЕСА_1.
Згідно з висновком експерта товариства з обмеженою відповідальністю «Київська незалежна судово-експертна установа» від 12 березня 2014 року № 0777 рукописний текст у верхній частині аркуша, що починається та закінчується відповідно словами : «Я ОСОБА_7, вернул расписку от 11 января 2000 года…» і «…не осталось никаких копий» виконано не ОСОБА_7, а іншою особою; підпис від імені ОСОБА_7 під цим текстом виконаний не ОСОБА_7, а іншою особою з наслідуванням підписів ОСОБА_7; рукописні записи в нижній частині аркуша та на зворотній його стороні виконані однією особою, ці записи виконані не ОСОБА_7, а іншою особою (а.с. 115 - 122).
ОСОБА_8 взяті на себе зобов'язання з передачі у власність квартир у збудованому будинку не виконав, крім того, не повернув ОСОБА_7 отримані на підставі розписки грошові кошти.
Залишаючи без змін судове рішення суду апеляційної інстанції, на підставі якого стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 безпідставно отримані кошти, суд касаційної інстанції зазначив, що суд апеляційної інстанції, установивши відсутність між сторонами договірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позову та наявність підстав, передбачених статтею 1212 ЦК України, для стягнення коштів.
ОСОБА_8 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібним предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.
Для прикладу заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня, 15 та 28 жовтня 2015 року.
У цих судових рішеннях суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:
- в ухвалі від 16 вересня 2015 року зазначено, що в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому. Установивши, що відповідач набув майно за достатніх правових підстав з метою його збереження та передачі для придбання в майбутньому торговельного центру, грошові кошти передавались як предмет договору, суд касаційної інстанції дійшов висновку про передчасне застосування до правовідносин, що виникли між сторонами, положень статті 1212 ЦК України, тому на підставі статті 338 ЦПК України скасував судове рішення суду апеляційної інстанції, справу направив на новий розгляд;
- в ухвалі від 15 жовтня 2015 року суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції, який, установивши, що між сторонами не укладався договір, що за своєю формою та змістом відповідав би вимогам закону, дійшов висновку, що передана позивачем грошова сума є авансом у розумінні статті 570 ЦК України і підлягає поверненню;
Сервисы для юристов