ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоПрокопенка О.Б.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,
при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,
за участю представників:
позивача - публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Запорізький абразивний комбінат» (далі - Товариство) - Гончаренко Н.А.,
відповідача - спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України (яка є правонаступником спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України; далі - Інспекція) - Павловича Д.М., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства до Інспекції, управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області (далі - управління ДКС) про стягнення пені,
в с т а н о в и л а:
У вересні 2014 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про стягнення з Державного бюджету України в особі управління ДКС пені у розмірі 3 777 474 грн 45 коп.
На обґрунтування позову зазначило, що невиконання відповідачем своїх обов'язків, визначених у пунктах 200.12, 200.13 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК), призвело до несвоєчасного отримання Товариством бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ), у зв'язку із чим просить стягнути пеню.
Суди встановили, що Товариство подало до Інспекції податкові декларації з ПДВ, а саме: 18 листопада 2011 року - за жовтень 2011 року, за результатами якої задекларовано до відшкодування ПДВ в сумі 6 684 654 грн; 19 січня 2012 року - за грудень 2011 року - 6 634 882 грн; 19 березня 2013 року - за лютий 2013 року - 3 560 881 грн; 18 квітня 2013 року - за березень 2013 року - 1 062 664 грн; 18 жовтня 2013 року - за вересень 2013 року - 3 063 218 грн; 19 листопада 2013 року - за жовтень 2013 року - 2 240 693 грн.
Інспекція провела документальні позапланові виїзні перевірки з питань правильності обчислення від'ємного значення ПДВ та нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за вказані вище періоди, на підставі яких були складені такі документи: довідка від 6 січня 2012 року № 9/08-02/00222226; довідка від 29 лютого 2012 року № 136/08-02/00222226; довідка від 17 травня 2013 року № 227/25-2/00222226; довідка від 6 травня 2013 року № 268/25-2/00222226; акт від 5 грудня 2013 року № 264/25-20/00222226; довідка від 25 грудня 2013 року № 302/25-20/00222226.
За результатами проведених Інспекцією перевірок порушень щодо нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ не встановлено.
Відповідно до заяви від 19 червня 2014 року № 1400000206 Товариство просило відшкодувати облігаціями суми ПДВ на загальну суму 23 095 144 грн.
26 серпня 2014 року ПАТ «Діамантбанк» отримало перелік одержувачів облігацій внутрішньої державної позики, відповідно до якого Товариство визнано одержувачем облігацій на загальну суму 27 532 000 грн (до цієї суми увійшли узгоджені з податковим органом суми, зазначені у податкових деклараціях за спірні періоди), що дорівнює 27 532 шт. облігацій.
29 серпня 2014 року позивач зарахував вказані облігації на рахунок Товариства, що підтверджується випискою про стан рахунку у цінних паперах, а отже, цей день є днем погашення зобов'язань перед Товариством.
Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 19 листопада 2014 року позов задовольнив: постановив стягнути із Державного бюджету України в особі управління ДКС на користь Товариства пеню в сумі 3 777 474 грн 45 коп.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 20 січня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні позову. Своє рішення апеляційний суд мотивував тим, що правовідносини з отримання платниками податків облігацій внутрішньої державної позики є бюджетними, а не податковими правовідносинами. Таким чином, бюджетне законодавство України не передбачає нарахування пені на суму бюджетного боргу, сума державного боргу встановлюється Законом про державний бюджет на відповідний рік, а повернення коштів з бюджету здійснюється виключно у обсягах, у яких такі кошти надійшли до Державного бюджету України.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 серпня 2015 року скасував рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.
Рішення суду касаційної інстанції мотивовано тим, що оформлення відшкодування сум ПДВ облігаціями внутрішньої державної позики прирівнюється до видачі платнику податку суми бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на рахунок платника податку. Тому у разі несвоєчасного бюджетного відшкодування ПДВ шляхом отримання облігацій виникає заборгованість, яка також є бюджетною заборгованістю і на яку відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК нараховується пеня.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), Інспекція просить скасувати рішення судів першої та касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування заяви додала копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2014 року (справа № К/800/13081/13), яка, на думку Інспекції, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме пункту 200.23 статті 200 ПК.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Проте судове рішення, на яке у своїй заяві посилається Інспекція для підтвердження підстави, установленої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС, Верховний Суд України постановою від 3 червня 2014 року (справа № 21-131а14) скасував і направив справу, в якій вона ухвалена, на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Колегія суддів вважає, що оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у задоволенні заяви Інспекції слід відмовити.
Сервисы для юристов