Постанова ВСУ від 22.10.2014 року у справі №6-127цс14

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2014 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Григор'євої Л.І.,Романюка Я.М., Гуменюка В.І.,Сеніна Ю.Л.,- Лященко Н.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 4 грудня 2006 року банком і ОСОБА_7 було укладено договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевими терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором станом на 5 грудня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 35 004 грн 23 коп., що складається з: 15 000 грн заборгованості за кредитом, 16 814 грн 04 коп. заборгованості за процентами, 1 047 грн 13 коп. заборгованості по комісії за користування кредитом, 500 грн штрафу (фіксована частина), 1 643 грн 06 коп. штрафу (процентна складова), яку ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути на його користь із відповідача, а також стягнути судові витрати.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 листопада 2013 року, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_7 на вказані рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду.

У заяві ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2014 року порушується питання про скасування постановленої судом ухвали й передачу справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 256, 257, частин першої та п'ятої статті 261, частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_7 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від:

13 липня 2011 року у справі (№ 6-21792св11) за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором;

25 червня 2012 року у справі (№ 6-11437св12) за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором;

10 квітня 2013 року у справі (№ 6-49860св12) за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором;

3 липня 2013 року у справі (№ 6-9172св13) за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Так, у справі № 6-9172св13 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду про задоволення позову й залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову відмовлено, на підставі статей 256, 257 та 267 ЦК України дійшов висновку про те, що кредитор звернувся до суду з позовом із пропуском трирічного строку позовної давності, який суд обчислив з моменту закінчення дії платіжної картки до моменту пред'явлення позову, оскільки після закінчення строку дії платіжної картки боржник не продовжував нею користуватися та не отримував нової картки.

Аналогічних по суті висновків дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, постановляючи ухвали у справах № 6-21792св11, № 6-11437св12 та № 6-49860св12.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що згідно з пунктом 3.1.3. розділу ІІ Умов та правил надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною договору, після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк, якщо раніше не надійшла письмова заява держателя про закриття картрахунку. Такий строк продовжується неодноразово без явки клієнта до банку. Відповідно до пункту 9.12. розділу І Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання; якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк. Оскільки відповідач міг за своєю заявою закрити картковий рахунок (пункт 9.5. розділу І Умов та правил надання банківських послуг), однак такої заяви до банку не подавав, дія договору на час подання банком позовної заяви не закінчилася. Крім того, у заяві про отримання відповідачем платіжної картки встановлено строк дії кредитного ліміту до 5 грудня 2016 року.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 256, 257, частин першої та п'ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_7 підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами у справі, яка переглядається, установлено, що 4 грудня 2006 року ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_7 було укладено договір шляхом написання заяви, яка разом з Умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою, тарифами складає між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_7 договір про надання банківських послуг.

Відповідно до умов договору ОСОБА_7 отримав кредит у розмірі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

ОСОБА_7 не виконав своїх зобов'язань за вказаним договором, унаслідок чого в нього перед ПАТ КБ "ПриватБанк" виникла заборгованість.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Пунктом 2 розділу І Умов та правил надання банківських послуг встановлено, що кредитним лімітом (кредитом, кредитною лінією) є розмір грошових коштів, наданих банком клієнту на строк, визначений у договорі, на умовах платності та зворотності (повернення).

Відповідно до пунктів 3.1.1., 5.4. розділу ІІ Умов та правил надання банківських послуг строк дії картки вказано на лицевій стороні картки (місяць і рік) і вона дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця. Строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці (поле MONTH).

Із заяви від 4 грудня 2006 року, яка є невід'ємною частиною договору, укладеного ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_7, убачається, що строк дії картки, виданої останньому, становить два роки.

ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду з позовною заявою про захист свого порушеного права у березні 2012 року.