П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 квітня 2015 року м. Київ
Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Барбари В.П., суддів:Берднік І.С.,Жайворонок Т.Є.,Шицького І.Б., - Гуля В.С.,Колесника П.І., Ємця А.А.,Потильчака О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Пантеон-Інвест» (далі - ТОВ «Пантеон-Інвест») про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 31 серпня 2011 року в справі № 3/9 за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - ГУЖЗ КМДА), ТОВ «Пантеон-Інвест», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: на стороні позивача - комунальне підприємство з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УБК» (далі - КП «Житлоінвестбуд-УБК»), на стороні відповідача - ОСОБА_9, про визнання договору недійсним,
в с т а н о в и л а:
У січні 2011 року заступник прокурора м. Києва звернувся до суду із зазначеним позовом в інтересах Київської міської ради, посилаючись на те, що за наслідками проведеної перевірки встановлено, що 1 червня 2007 року між ГУЖЗ КМДА і ТОВ «Пантеон-Інвест» укладено інвестиційний договір № 1/6 (предметом якого є реконструкція жилих будинків №№ АДРЕСА_1 з подальшим правом товариства оформити право власності на ці будинки), який суперечить вимогам інвестиційного законодавства. Просив визнати зазначений інвестиційний договір недійсним з моменту укладення.
Київська міська рада у письмових поясненнях позов підтримала.
Заперечуючи проти позову, ГУЖЗ КМДА, ТОВ «Пантеон-Інвест» і КП «Житлоінвестбуд-УБК» послалися на те, що Положення про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, затверджене рішенням Київської міської ради від 24 травня 2007 року № 528/1189 (далі - Положення № 528/1189), на порушення вимог якого посилається позивач, набуло чинності після опублікування в березні 2008 року, тобто не було чинним на час укладення оспорюваного інвестиційного договору, а тому не може бути застосовано до спірних правовідносин.
ОСОБА_9, заявляючи клопотання про залучення його як третьої особи на стороні позивача, послався на те, що він зареєстрований і проживає в будинку АДРЕСА_1, який незаконно перейшов у приватну власність ТОВ «Пантеон-Інвест», унаслідок чого ОСОБА_9 втратив можливість приватизувати квартиру та належним чином отримувати житлово-комунальні послуги. Крім того, зазначений будинок є об'єктом культурної спадщини, проте внаслідок неналежного утримання новим власником руйнується.
Рішенням господарського суду м. Києва від 1 березня 2011 року в залученні ОСОБА_9 до участі у справі відмовлено, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18 травня 2011 року ОСОБА_9 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 6 червня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено: визнано недійсним із моменту укладення інвестиційний договір № 1/6, укладений 1 червня 2007 року між ГУЖЗ КМДА і ТОВ «Пантеон-Інвест».
Постановою Вищого господарського суду України від 31 серпня 2011 року постанову апеляційного суду залишено без змін.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 20 лютого 2015 року за клопотанням ТОВ «Пантеон-Інвест» поновлено пропущений строк, встановлений ч. 1 ст. 11117 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), допущено до провадження Верховного Суду України господарську справу № 3/9 для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 31 серпня 2011 року.
У заяві про перегляд постанови суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК України, ТОВ «Пантеон-Інвест» просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 31 серпня 2011 року та прийняти нове рішення, яким постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст.ст. 203, 215 ЦК України та Закону України «Про охорону культурної спадщини».
В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, що мало наслідком ухвалення різних за змістом судових рішень, заявник надав копії постанов Вищого господарського суду України від 18 квітня 2012 року у справі № 13/5005/8170/2011, від 22 січня 2013 року у справі № 5020-608/2012, від 22 січня 2013 року у справі № 5011-64/9540-2012, від 30 січня 2013 року у справі № 5006/12/191пд/2012, від 19 жовтня 2013 року у справі № 910/3458/13, від 22 жовтня 2013 року у справі № 910/3461/13, від 7 жовтня 2014 року у справі № 5011-48/950-2012, правовідносини в яких, на його думку, подібні до правовідносин у справі, що розглядається.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд судового рішення не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 6 Закону України «Про інвестиційну діяльність» забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом. Відносини, що виникають при здійсненні інвестиційної діяльності на Україні, регулюються цим Законом, іншими законодавчими актами України.
Звертаючись з позовом до суду, заступник прокурора м. Києва послався на порушення вимог інвестиційного законодавства під час укладення інвестиційного договору між ГУЖЗ КМДА і ТОВ «Пантеон-Інвест», предметом якого є реконструкція жилих будинків, що є підставою для визнання його недійсним.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що Положення № 528/1189 набуло чинності після опублікування у березні 2008 року, тобто не було чинним на час укладення оспорюваного інвестиційного договору, тому не може бути застосовано до спірних правовідносин. Інших доказів на підтвердження позовних вимог не надано, а тому відсутні передбачені ст.ст. 203, 215 ЦК України підстави для визнання зазначеного договору недійсним.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове про задоволення позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що під час укладення оспорюваного договору порушено вимоги Положення про проведення інвестиційного конкурсу та укладення інвестиційних договорів на залучення інвесторів до фінансування будівництва або реконструкції станцій метрополітену, підземних переходів, автошляхів, площ та інших об'єктів житлової та соціальної інфраструктури міста, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 26 грудня 2003 року № 2442, яке передбачає обов'язкове проведення конкурсу із залучення інвестора. Крім того, об'єкт інвестиційного договору є об'єктом культурної спадщини - пам'яткою місцевого значення, реконструкція та відчуження якої може відбуватися тільки за наявності відповідного погодження Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а приватизація - за умови укладення відповідного охоронного договору з органом охорони культурної спадщини. Відсутність такого погодження та охоронного договору є порушенням Закону України «Про охорону культурної спадщини» з огляду на приписи ч. 2 ст. 4, ст. 6 Закону України «Про інвестиційну діяльність» і підставою для визнання оспорюваного договору недійсним згідно з ч. 1 ст. 203, ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України.
Разом із тим надану для порівняння постанову суду касаційної інстанції від 18 квітня 2012 року прийнято за результатом перегляду судових рішень у справі № 13/5005/8170/2011 за позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.
Надану для порівняння постанову суду касаційної інстанції від 22 січня 2013 року прийнято за результатами перегляду судових рішень у справі № 5020-608/2012 за позовом про визнання недійсним договору про внесення змін до договору купівлі-продажу нерухомого майна, придбаного за результатами аукціону, з підстав його невідповідності ч. 4 ст. 13 Бюджетного кодексу України, п.п. "a" п. 187.1 ст. 187. п. 87.1 ст. 87 Податкового кодексу України.
Постанови суду касаційної інстанції від 22 січня 2013 року та від 30 січня 2013 року прийнято за результатами перегляду судових рішень у справах № 5011-64/9540-2012 та № 5006/12/191пд/2012 відповідно за позовами про визнання недійсними правочинів із підстав недотримання вимог закону щодо представництва юридичної особи та форми вчинення правочину.
Таким чином, у наданих для порівняння рішеннях у справах № 13/5005/8170/2011, № 5020-608/2012, № 5011-64/9540-2012, № 5006/12/191пд/2012 та у справі, що розглядається, предмет і підстави позову різняться, а отже зазначенні судові рішення не є підтвердженням неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
Зі змісту постанов Вищого господарського суду України у справах № 910/3458/13, № 910/3461/13, № 5011-48/950-2012, на які також посилається заявник як на доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах, вбачається, що предметом спору в цих справах є недійсність рішень місцевої ради у зв'язку з порушенням норм приватизаційного законодавства, невідповідність вимогам Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини». Судові рішення у зазначених справах прийнято залежно від установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин кожної справи, які відрізняються від обставин у справі, що розглядається, а тому зазначені постанови не можна розцінювати як доказ у розумінні ст. 11116 ГПК України.
Сервисы для юристов