Постанова ВСУ від 21.10.2015 року у справі №6-176цс15

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., суддів Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про стягнення грошової компенсації за роботу у вихідні і неробочі дні, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_8 про зобов'язання припинити зловживання правами за заявою ОСОБА_8, поданою представником ОСОБА_9, про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 травня 2014 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2014 року ОСОБА_8 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2013 року з відповідача на його користь стягнуто 18 тис. 534 грн 42 коп. у рахунок виплати вихідної допомоги при звільненні, а також середнього заробітку з дня звільнення - 13 лютого 2009 року до дня ухвалення рішення суду. Однак, після ухвалення судом рішення відповідач продовжував порушувати право позивача на отримання належних йому при звільненні грошових сум і лише 28 грудня 2013 року фактично провів повний розрахунок. Позивач вважає, що за період затримки розрахунку при звільненні, який не охоплений судовим рішенням, відповідач повинен виплатити йому суму середнього заробітку в розмірі 16 тис. 954 грн 24 коп. Крім того, ОСОБА_8 зазначає, що на підставі розпоряджень публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») від 25 грудня 2008 року та 6 січня 2009 року він виконував роботу у вихідні дні - 27, 28 грудня 2008 року та 17, 18, 24, 25 січня 2009 року, при цьому робота у вихідні дні не була оплачена, як це передбачено статтею 107 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Ураховуючи викладене, ОСОБА_8 просив задовольнити його позовні вимоги і стягнути з ПАТ «КБ «Надра» на свою користь 27 тис. 973 грн 92 коп. у рахунок сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за роботу у вихідні і неробочі дні, 3 тис. 448 грн 32 коп. у рахунок виплати грошової компенсації за роботу у вихідні та неробочі дні, а також 775 грн 87 коп. у рахунок оплати індексу інфляції за період з березня 2009 року до лютого 2014 року від належної оплати за роботу в неробочі дні.

ПАТ «КБ «Надра» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_8 про зобов'язання припинити зловживання своїми правами. Банк зазначав, що ОСОБА_8 зловживає своїми правами, передбаченими статтями 117, 233 КЗпП України, оскільки в період з 2009 до 2014 року він свідомо не заявляв вимогу про виплату йому компенсації за роботу у вихідні дні, крім того, ця вимога вже була предметом судового розгляду і факт відсутності роботи в цей період встановлено на підставі судового рішення.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2014 року, позовні вимоги ОСОБА_8 задоволено частково, стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» на користь ОСОБА_8 16 тис. 954 грн 24 коп. у рахунок сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 8 жовтня 2013 року до 28 грудня 2013 року без вирахування податків і обов'язкових платежів; у решті позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року касаційні скарги ОСОБА_8 та ПАТ «КБ «Надра» відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 травня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2014 року залишено без змін.

У квітні 2015 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_8 із заявою про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 травня 2014 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року в частині вимог про стягнення грошової компенсації за роботу у вихідні та неробочі дні, індексу інфляції та середнього заробітку за час затримки цієї виплати, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 30 Закону України «Про оплату праці» та статей 65, 72, 107, 117 КЗпП України, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

На підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2012 року, 5 квітня 2013 року, 30 січня, 12 червня, 1 жовтня 2014 року та 14 січня 2015 року, постановлені в справах про стягнення оплати (компенсації) за роботу у вихідні та неробочі дні та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

У зв'язку із цим ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2014 року та рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 травня 2014 року в частині вимог про стягнення грошової компенсації за роботу у вихідні та неробочі дні, індексу інфляції та середнього заробітку за час затримки цієї виплати і в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися.

Судами під час розгляду справи встановлено, що з 21 січня 2005 року до 13 лютого 2009 року ОСОБА_8 перебував у трудових відносинах з відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра»), правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», працював у центральному офісі і займав посаду начальника відділу аналізу ефективності навчання.

Розпорядженням ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», від 25 грудня 2008 року № 549 у зв'язку з впровадженням нового продукту «Від тисячі до мільйона один крок» і проведенням з 27 до 30 грудня 2008 року семінарів по даному продукту для співробітників банку зобов'язано начальників МРУ і директорів РУ направити співробітників на семінари з 27 до 29 грудня 2008 року згідно зі списками.

Розпорядженням ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», від 6 січня 2009 року № 3 у зв'язку з впровадженням нового продукту «Від тисячі до мільйона один крок» з 12 до 28 січня 2009 року зобов'язано начальника управління розвитку персоналу департаменту управління персоналом і керівника центру ефективності роботи ребрендових площадок продажу департаменту змін та інновацій роздрібної мережі направити співробітників згідно з додатком 1.

На період дії цих розпоряджень припали вихідні дні - 27, 28 грудня 2008 року та 17, 18, 24, 25 січня 2009 року.

Відхиляючи касаційні скарги ОСОБА_8 та ПАТ «КБ «Надра» і залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції погодився з їхніми висновками, що оскільки ОСОБА_8 не надав доказів перебування його у відрядженні з грудня 2008 року до січня 2009 року та про фактичну його роботу у вихідні та неробочі дні в цей період, то наявність лише розпоряджень ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», від 25 грудня 2008 року і 6 січня 2009 року № 549, № 3 про направлення на семінари не дає підстави стверджувати про порушення його прав щодо невиплати грошової компенсації за роботу у вихідні та неробочі дні, тому відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_8 в цій частині.

ОСОБА_8, від імені якого діє представник ОСОБА_9, зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справ з подібним предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

У судових рішеннях, наданих заявником для підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо стягнення з ПАТ КБ «Надра» на користь працівників грошової компенсації за роботу у вихідні дні. При цьому судами попередніх інстанцій встановлено виконання працівниками роботи у вихідні дні, які припали на період з 27 грудня 2008 року до 30 грудня 2008 року і з 12 січня 2009 року до 28 січня 2009 року, тому на відповідача покладено обов'язок виплати компенсацію за таку роботу.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року, яку заявник просить переглянути, та в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2012 року, 5 квітня 2013 року, 30 січня, 12 червня, 1 жовтня 2014 року та 14 січня 2015 року, наданих для порівняння, встановлено різні фактичні обставини справи, що не є неоднаковим застосуванням судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

За таких обставин підстави для задоволення заяви ОСОБА_8, поданої представником ОСОБА_9, і скасування рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 травня 2014 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року в частині вимог про стягнення грошової компенсації за роботу у вихідні та неробочі дні, індексу інфляції та середнього заробітку за час затримки цієї виплати відсутні.