П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,
суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БАЛМІКС» (далі - Товариство) до Державної екологічної інспекції у Львівській області (далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування припису,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2014 року Товариство звернулося до суду з позовом до Інспекції, у якому просило визнати протиправним та скасувати припис останньої від 16 вересня 2013 року № 1755/1824/825-03 (далі - Припис), згідно з яким позивачу:
- на підставі приписів належить розробити план організаційно-технічних заходів з усунення виявлених недоліків. Копії наказу та плану організаційно-технічних заходів надати Інспекції;
- на основі матеріально-сировинних балансів виробництва виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються;
- подавати статистичну звітність за встановленою формою 1 ВТ (відходи) на всі утворені відходи;
- розробити та погодити в установленому порядку паспорти відходів підприємства;
- розробити дозвіл на розміщення відходів та ліміти на утворення та розміщення відходів;
- здійснювати заходи для максимальної утилізації відходів, реалізації чи передачі їх іншим споживачам або підприємствам, установам та організаціям, що займаються збиранням, обробленням та утилізацією відходів;
- не допускати змішування відходів, якщо це не передбачено існуючою технологією та ускладнює поводження з відходами;
- провести інвентаризацію стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря;
- провести аналіз якості стічних вод;
- розробити паспорти на ПГОУ та зареєструвати в Інспекції.
На обґрунтування позовних вимог Товариство вказало на протиправність пунктів 2-7 Припису, оскільки Товариство: не є підприємством (власником відходів), якому необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів, та звільняється від одержання таких лімітів; не здійснює виробництва товарів, а вивезення та утилізацію відходів, які утворюються в процесі споживання Товариством речовин, матеріалів і предметів, здійснюють спеціалізовані підприємства на підставі відповідних договорів, які були надані при проведенні перевірки та описанні в акті перевірки; котли ні за потужністю, ні за цільовим використанням, ні за обсягом забруднюючих речовин, які ймовірно викидаються у атмосферу, не підпадають під державне регулювання, встановлене статтею 11 Закону України від 16 жовтня 2010 року № 2707-ХІІ «Про охорону атмосферного повітря», державний облік відносно таких котлів не здійснюється; Товариство не здійснює скидання зворотних вод у водні об'єкти, а відкачування води з бетонної вигрібної ями, розташованої на виробничій базі на території Залузької сільської ради в с. Новий Яр, здійснюють спеціалізовані підприємства на підставі договорів, які були надані при проведенні перевірки.
У зв'язку з наведеним позивач вважає оскаржуване рішення протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
Львівський окружний адміністративний суд постановою від 31 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року, у задоволенні позову відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 листопада 2014 року відмовив Товариству у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення судів попередніх інстанцій.
Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Товариство з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернулось із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. На обґрунтування заяви додало копії рішень Вищого адміністративного суду України від 10 квітня, 16, 19 вересня 2013 року, 14 травня, 3 вересня та 2 жовтня 2014 року (№№ К/9991/67321/12, К/800/45935/13, К/9991/63158/11, К/800/7925/14, К/800/12836/13, К/800/11927/14 відповідно), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме: пункту 8 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року № 1218 (далі - Порядок розроблення лімітів), положень Закону України від 5 березня 1998 року № 187/98-ВР «Про відходи» (далі - Закон № 187/98-ВР) та Закону України від 25 червня 1991 року № 1264-ХІІ «Про охорону навколишнього природного середовища» (далі - Закон № 1264-ХІІ).
Перевіривши наведені у заяві Товариства доводи, колегія суддів вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження, виходив із того, що в оскаржуваній ухвалі та доданих Товариством до заяви рішеннях суду касаційної інстанції можливе неоднакове застосування пункту 8 Порядку розроблення лімітів, Закону № 187/98-ВР та Закону № 1264-ХІІ.
Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та його рішень, копії яких надано для порівняння, не дає підстав вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.
Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, копії рішень суду касаційної інстанції в яких додано до заяви.
Сервисы для юристов