ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_11 до Миколаївського обласного військового комісаріату (далі - Військкомат), Департаменту фінансів Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2009 року ОСОБА_11 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати дії відповідачів неправомірними та зобов'язати їх вчинити відповідні дії.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачі неправомірно відмовили йому в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги в розмірі 48-місячного грошового забезпечення як інваліду ІІІ групи, яка передбачена Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2011-ХІІ).
Ленінський районний суд міста Миколаєва постановою від 30 серпня
2010 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 9 лютого 2011 року, в задоволенні позову відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 січня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
Відповідно до пункту 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 «Посвідчення «інваліда війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Суди встановили, що ОСОБА_11 звільнився з військової служби
15 грудня 1992 року за станом здоров'я, є учасником бойових дій та з 31 березня 2009 року - інвалідом війни ІІІ групи (посвідчення інваліда війни від 31 березня
2009 року серія НОМЕР_1).
У травні 2009 року він звернувся до Військкомату щодо виплати йому одноразової грошової допомоги в розмірі 48-місячного грошового забезпечення як інваліду ІІІ групи.
Військкомат листом від 21 травня 2009 року роз'яснив ОСОБА_11 про відсутність у нього права на вказану виплату.
Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_11 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме через неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 16 Закону № 2011-ХІІ та положень Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року
№ 499 (далі - Порядок, постанова № 499 відповідно).
На обґрунтування заяви додав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня, 4 та 13 листопада 2014 року
справи №№ К/800/1679/14, К/9991/90365/11, К/800/50716/14 відповідно), які, на думку ОСОБА_11, підтверджують неоднакове правозастосування.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 лютого 2015 року допустив справу до провадження Верховного Суду України з підстави неоднакового застосування касаційним судом статті 16 Закону № 2011-ХІІ та Порядку, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У судових рішеннях, наданих на підтвердження наведених у заяві доводів, касаційний суд виходив із того, що особи, які звільнені з військової служби до 1 січня 2007 року та, відповідно, яким встановлена інвалідність після вказаної дати внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ними обов'язків військової служби, мають право на виплату одноразової грошової допомоги.
Натомість у справі, що розглядається, касаційний суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій про те, що оскільки позивач звільнений з військової служби у 1992 році, а інвалідність встановлена у 2009 році, підстав для нарахування одноразової грошової допомоги, передбаченої редакцією частини другої статті
16 Закону № 2011-ХІІ, яка набрала чинності 1 січня 2007 року, немає.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Сервисы для юристов