ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_9 до відділу Державного комітету із земельних ресурсів у Недригайлівському районі Сумської області (далі - відділ Держкомзему), заступника начальника відділу Держкомзему - реєстратора Шевцової Ірини Сергіївни, третя особа - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова»
далі - Товариство), про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
в с т а н о в и л а:
У травні 2012 року ОСОБА_11 - представник ОСОБА_9 - звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати протиправними дії відповідачів щодо здійснення державної реєстрації договорів оренди землі, сторонами яких є
ОСОБА_9 і Товариство, та внесення відповідних відомостей до Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі (далі - Книга записів); зобов'язати відповідачів скасувати державну реєстрацію договорів оренди землі, сторонами яких є ОСОБА_9 і Товариство, та внести відповідні відомості до Книги записів.
На обґрунтування позову зазначив, що укладений договір оренди землі не відповідає вимогам статей 11, 15 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин;
далі - Закон № 161-XIV) та змісту Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220, оскільки аркуші 1-2 (сторінки 1, 2, 3, 4) договору оренди землі не підписано орендодавцем, а також не скріплено печаткою орендаря, тому між позивачем і Товариством в належній формі не досягнуто згоди з усіх істотних умов зазначеного договору оренди землі. Крім того, зазначені договори оренди землі, на думку позивача, не містять у своєму змісті обов'язкових невід'ємних частин, а саме: планів або схем земельних ділянок, які передаються в оренду, кадастрових планів земельних ділянок з відображенням обмежень (обтяжень) у їх використанні та встановлених земельних сервітутів.
Сумський окружний адміністративний суд постановою від 12 вересня
2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року, в позові відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 червня 2013 року залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій.
Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України,
ОСОБА_11 - представник ОСОБА_9 - звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
На обґрунтування заяви додано копії постанов Вищого адміністративного суду України від 13 лютого та 3 квітня 2013 року, які, на думку представника позивача, підтверджують неоднакове правозастосування.
Ухвалою від 1 жовтня 2013 року Вищий адміністративний суд України допустив цю справу до провадження Верховного Суду України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 20 Закону № 161-XIV та статті 24 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1952-IV) у подібних правовідносинах.
У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові, виходив із того, що звернення однієї зі сторін договору із заявою про відкликання свого підпису із примірників договорів оренди земельної ділянки або вимогою не проводити реєстрацію цього договору не є підставою для відмови у його державній реєстрації, оскільки стаття 24 Закону № 1952-IV містить виключний перелік підстав, згідно з якими може бути відмовлено у державній реєстрації прав. Звернення із такими заявами не входять до вказаного переліку.
У рішеннях, наданих на підтвердження неоднакового правозастосування, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що підписані сторонами договори оренди землі на момент звернення позивачів до відділу Держкомзему не були вчиненими правочинами, оскільки їх державна реєстрація ще не відбулася, а отже, їх учасники мали право відмовитися від завершення процедури укладення договору шляхом відкликання підпису та відмови від їх державної реєстрації. У відповідача не було підстав для реєстрації договору оренди, тому вчинені відповідачем дії з державної реєстрації договору визнані неправомірними.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом статті 20 Закону № 161-XIV та статті 24 Закону № 1952-IV у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до статті 18 Закону № 161-XIV договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Статтею 20 цього ж Закону встановлено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Статтею 24 Закону № 1952-IV встановлено виключний перелік підстав, згідно з яким може бути відмовлено у державній реєстрації прав, а саме: якщо заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; об'єкт нерухомого майна або більша його частина розміщені на території іншого органу державної реєстрації прав; із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 зазначеного Закону; заявлене право вже зареєстровано.
Верховний Суд України вже висловлював свою правову позицію стосовно моменту укладення договору оренди землі та наслідків відкликання підпису з укладеного договору до державної реєстрації останнього. Так, у постанові від 18 грудня 2013 року Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України зазначила, що своє волевиявлення на укладення договору учасник (сторона) правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа. Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору. Прохання учасника (сторони) правочину не здійснювати реєстрацію договору оренди земельної ділянки, волевиявлення на укладення якого він виявляв у момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, не є підставою для визнання договору недійсним у порядку, визначеному частиною третьою статті 203 та частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
У постанові від 25 грудня 2013 року ця Судова палата підтвердила наведене вище правове судження та зазначила, що відповідно до статті 214 ЦК відмова від двостороннього правочину може відбуватися лише за взаємною згодою сторін.
Одностороння незгода сторони з реєстрацією підписаного (укладеного) нею договору не може визнаватися обставиною для визнання його недійсним із підстав, передбачених частиною третьою статті 203 та частиною першою статті 215 ЦК.
Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погоджується з твердженням Вищого адміністративного суду України про те, що дії відповідачів щодо здійснення державної реєстрації договору оренди землі, сторонами яких є ОСОБА_9 і Товариство, вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Сервисы для юристов