ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Романюка Я.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 у власних інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_9, а також ОСОБА_10 до ОСОБА_11, відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», третя особа - служба у справах дітей Кам'янка-Бузької районної державної адміністрації Львівської області, про відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, за заявою ОСОБА_11 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У квітні 2012 року ОСОБА_8 у власних інтересах і в інтересах малолітнього сина ОСОБА_9, а також ОСОБА_10 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_11, відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - ВАТ «НАСК «Оранта») про відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_12, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 сталася дорожньо-транспортна пригода - ОСОБА_11, керуючи автомобілем, скоїв наїзд на ОСОБА_12, дружину та матір позивачів, яка від травм померла.
Позивачі зазначали, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_11 була застрахована у ВАТ «НАСК «Оранта» і страховик як страхове відшкодування виплатив ОСОБА_8 10 775 грн., з них 4 775 грн. на поховання ОСОБА_12, 6 000 грн. на спорудження надмогильного пам'ятника, проте зазначених коштів недостатньо, оскільки витрати на спорудження пам'ятника фактично становлять 22 960 грн. Крім того, на утриманні ОСОБА_12 перебували двоє синів, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю матері: малолітній ОСОБА_9 та ОСОБА_10, повнолітній студент; таке ж право має позивач ОСОБА_8, оскільки він не працює, здійснює догляд за малолітнім ОСОБА_9
Позивачі, уточнивши позов, просили стягнути солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_8 на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_12, за період з 12 жовтня 2009 року по 31 січня 2014 року кошти в розмірі 13 083 грн. 10 коп.; на користь ОСОБА_9 на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, за період з 12 жовтня 2009 року по 31 січня 2014 року, - 13 083 грн. 10 коп.; на користь ОСОБА_10 - за період з 12 жовтня 2009 року по 31 січня 2014 року - 13 083 грн. 10 коп.; стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8 16 960 грн. на відшкодування витрат на спорудження надмогильного пам'ятника ОСОБА_12; стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8 на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_12, у зв'язку з доглядом за сином ОСОБА_9 304 грн. 50 коп. щомісячно, починаючи з 1 лютого 2014 року та до досягнення останнім чотирнадцяти років, а також на користь ОСОБА_9 на відшкодування шкоди у зв'язку із втратою годувальника стягнути 304 грн. 50 коп. щомісячно, починаючи з 1 лютого 2014 року і до досягнення ним вісімнадцяти років, а у випадку продовження навчання до закінчення навчання, але не більше як до досягнення двадцяти трьох років; на користь ОСОБА_10 стягнути на відшкодування шкоди у зв'язку із втратою годувальника 304 грн. 50 коп. щомісячно, починаючи з 1 лютого 2014 року і до закінчення навчання, але не більш як до досягнення двадцяти трьох років.
Рішенням Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 13 березня 2015 року позов задоволено частково.
Рішенням апеляційного суду Львівської області від 4 червня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалене нове рішення про часткове задоволення позову. Постановлено стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8 на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, на утримання ОСОБА_9 13 077 грн. 85 коп. за період з 13 жовтня 2009 року по 31 січня 2014 року; з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_9 на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (годувальника), 13 077 грн. 85 коп. за період з 13 жовтня 2009 року по 31 січня 2014 року; з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_10 на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (годувальника), 13 077 грн. 85 коп. за період з 13 жовтня 2009 року по 31 січня 2014 року. Постановлено стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8 на утримання ОСОБА_9 304 грн. 50 коп. щомісячно, починаючи з 1 лютого 2014 року та до досягнення ОСОБА_9 чотирнадцяти років; з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_9 304 грн. 50 коп. щомісячно, починаючи з 1 лютого 2014 року та до досягнення ОСОБА_9 вісімнадцяти років; з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_10 304 грн. 50 коп. щомісячно, починаючи з 1 лютого 2014 року та до закінчення навчання, але не більше як до досягнення ним двадцяти трьох років. У решті позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_11 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_11 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 1194 ЦК України.
На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_11, керуючи автомобілем марки «Тойота Каріна», в с. Колоденці Кам'янка-Бузького району Львівської області грубо порушив вимоги Правил дорожнього руху, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_12, в результаті якого ОСОБА_12 отримала тілесні ушкодження й померла на місці пригоди. ОСОБА_8 перебував у шлюбі з ОСОБА_12, потерпіла була матір'ю ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, який навчається у Львівському національному аграрному університеті,
Суд також встановив, що ОСОБА_11 застрахував свою цивільно-правову відповідальність у ВАТ «НАСК «Оранта». За страховим випадком, який стався ІНФОРМАЦІЯ_3, страхова компанія виплатила ОСОБА_8 страхове відшкодування в розмірі 10 775 грн., із них 4 775 грн. - витрат на поховання ОСОБА_12, 6 000 грн. - на спорудження надмогильного пам'ятника; інших коштів ВАТ «НАСК «Оранта» ОСОБА_8 не виплачувало. ОСОБА_11 добровільно відшкодував позивачам моральну шкоду в розмірі 80 000 грн. та майнову шкоду в розмірі 21 000 грн.
Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини ОСОБА_11 загинула ОСОБА_12, яка була годувальником ОСОБА_9 та ОСОБА_10, тому є передбачені статтею 1200 ЦК України підстави для стягнення з ОСОБА_11 як особи, що завдала шкоди смертю потерпілої, коштів на відшкодування позивачам такої шкоди. Вирішуючи питання про обсяг відповідальності ОСОБА_11 за шкоду, завдану смертю потерпілого, з підстав статті 1200 ЦК України, апеляційний суд не застосував статтю 1194 ЦК України та не зробив висновків щодо наявності чи відсутності обов'язку у ВАТ «НАСК «Оранта» як страховика здійснити виплату страхового відшкодування такого виду.
У наданих для порівняння:
- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що при вирішенні за статтею 1194 ЦК України питання про обсяг відповідальності за завдану шкоду тієї особи, цивільна відповідальність якої застрахована, підлягає з'ясуванню розмір страхового відшкодування, а також причини його виплати страховиком у розмірі меншому, ніж ліміт відповідальності страховика;
- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що на особу, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, відповідальність за завдану потерпілому шкоду згідно зі статтею 1194 ЦК України може бути покладена в разі, коли розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика;
- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 серпня 2015 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що якщо сума завданих в результаті дорожньо-транспортної пригоди збитків не перевищує ліміту відповідальності страхової компанії за полісом і страхової суми достатньо для повного відшкодування завданої шкоди, особа, відповідальність якої застрахована, не відповідає перед потерпілим за статтею 1194 ЦК України.
Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме статті 1194 ЦК України в правовідносинах, пов'язаних зі страхуванням цивільно-правової відповідальності.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
З огляду на зазначені положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 23, 599, 1166-1168 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).
За правилами статей 1167, 1168 та 1200 ЦК України якщо деліктне зобов'язання виникло із факту смерті фізичної особи, кредиторами можуть бути чоловік (дружина), батьки (усиновлювачі), діти (усиновлені), особи, що проживали однією сім'ю з особою, яка померла. Зазначені особи як кредитори мають право вимагати від боржника відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи. Крім того, суб'єкти, визначені в пунктах 1-5 частини першої статті 1200 ЦК України, мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, в розмірі, обчислюваному виходячи з середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Сервисы для юристов