П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом
ОСОБА_10 до державного реєстратора реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі - державний реєстратор, реєстраційна служба відповідно) ОСОБА_12, реєстраційної служби про скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2014 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати неправомірними дії державного реєстратора ОСОБА_12 щодо відмови у державній реєстрації права власності на виробничий корпус літ. «А», загальною площею 3863,5 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1
далі - майно; об'єкт нерухомості), та зобов'язати реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві провести державну реєстрацію права власності на зазначений об'єкт нерухомості за ним.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 17 березня 2014 року в позові відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 18 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6 листопада 2014 року, рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове - про задоволення позовних вимог.
Суди установили, що 22 січня 2014 року представник позивача
ОСОБА_13 подав заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності).
27 січня 2014 року державний реєстратор ОСОБА_12 відмовила у державній реєстрації права власності, мотивуючи своє рішення тим, що заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних із відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, а також тим, що об'єкт нерухомого майна не прийнято в експлуатацію.
Суди також установили, що Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 26 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2013 року, у справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_14, ОСОБА_15, треті особи - приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу ОСОБА_16, ОСОБА_17, про визнання правочинів недійсними позов задовольнив частково: визнав недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 30 березня 2012 року, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_16, яке посвідчує, що ОСОБА_14 належить на праві власності майно, зареєстроване в реєстрі за № 990.
Окрім того, Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 28 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду міста Києва від 12 грудня
2013 року, від товариства з обмеженою відповідальністю «РКК» на користь
ОСОБА_10 витребувано майно, що складається із зазначеного виробничого корпусу.
Це майно належить на праві приватної власності ОСОБА_10 на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня 2008 року, яке набрало законної сили, та на підставі якого комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»
далі - БТІ) провело його державну реєстрацію 18 жовтня 2010 року.
Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України, публічне акціонерне товариство «Фінанс Банк» звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та частини другої статті 5 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.
На обґрунтування заяви воно додало копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 13 березня, 9 квітня, 12 червня та 18 вересня 2014 року
справи №№ К/800/37404/13, К/800/38527/13, К/800/58139/13, К/800/59014/13 відповідно), які, на його думку, підтверджують неоднакове правозастосування.
Ухвалою від 24 листопадя 2014 року Вищий адміністративний суд України допустив цю справу до провадження Верховного Суду України виходячи із того, що у цьому випадку має місце неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, та в ухвалі суду касаційної інстанції від 12 червня 2014 року (справа № К/800/58139/13).
В ухвалі від 12 червня 2014 року касаційний суд дійшов висновку про законність спірного рішення державного реєстратора у зв'язку з тим, що наявність рішення суду, яким визнано право спільної сумісної власності позивачів на об'єкт нерухомого майна, не виключає передбачений законом обов'язок щодо прийняття об'єкта нерухомого майна в експлуатацію. При цьому суди встановили, що державний реєстратор своїм рішенням відмовив позивачу у державній реєстрації, оскільки позивач не надав документ, що підтверджує введення будівлі в експлуатацію.
Натомість у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився із висновком апеляційного суду про незаконність дій державного реєстратора щодо відмови у державній реєстрації права власності на зазначений виробничий комплекс з огляду на те, що право власності на майно належить позивачу на праві приватної власності згідно з рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня
2008 року, на підставі якого БТІ провело його державну реєстрацію 18 жовтня 2010 року і об'єкт нерухомості раніше було прийнято в експлуатацію.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.
Сервисы для юристов