П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В., суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до управління праці та соціального захисту населення Слов'янської міської ради Донецької області (далі - Управління) про визнання незаконним та скасування акта індивідуальної дії,
в с т а н о в и л а:
У грудні 2013 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати протокол робочої групи Управління від 28 березня
2012 року № 02-20/01 щодо перевірки правильності встановлення йому статусу інваліда війни (далі - Протокол).
Зазначив, що з травня 2002 року йому було встановлено статус інваліда війни. Протоколом цього статусу його було позбавлено. ОСОБА_10 вважає Протокол незаконним, оскільки робоча група Управління вийшла за межі своїх повноважень при прийнятті рішення, крім того, засідання було проведено з порушенням процедури.
Слов'янський міськрайонний суд Донецької області постановою від 24 лютого 2014 року в позові відмовив.
Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 2 квітня 2014 року скасував рішення суду першої інстанції, й ухвалив нове - про задоволення позовних вимог.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 квітня 2014 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Управління.
Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України, Управління звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме статті 7 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII).
На обґрунтування заяви воно додало копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 травня 2013 року у справі № К/9991/41834/12 за позовом ОСОБА_10 до Управління про визнання дій неправомірними та зобов'язання надати статус інваліда війни, яка, на думку Управління, підтверджує неоднакове правозастосування.
Вищий адміністративний суд України допустив справу до розгляду Верховного Суду України з підстави неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом статті 7 Закону № 3551-XII колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
У справі, рішення в якій надано на підтвердження неоднакового правозастосування, касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові щодо надання статусу інваліда війни, виходив із того, що ОСОБА_10 отримав травму (каліцтво) під час виконання військових обов'язків на робочому місці у військовій частині, яка не знаходилася в стані діючої армії, та виконання обов'язків не було пов'язане з перебуванням на фронті. Ухвала касаційного суду в цій справі була предметом перегляду Верховного Суду України (справа № 21-377а13).
У справі, що розглядається, касаційний суд, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, фактично погодився з висновком апеляційного суду про незаконність рішення робочої групи Управління з тих підстав, що остання діяла поза межами своїх повноважень і її засідання було проведено з порушенням відповідної процедури.
На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах, ухвала касаційного суду не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на таке.
Виключний перелік осіб, які належать до інвалідів війни визначено статтею 7 Закону № 3551-XII. За змістом частини першої і другої цієї статті до інвалідів війни віднесені особи, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті, в районі воєнних дій, у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
Частиною п'ятою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що строкову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни. Отже, за правилами цієї норми проходження строкової служби з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь, не є тотожним участі в бойових діях та захисту Батьківщини в розумінні статті 7 Закону № 3551-XII.
Вищий адміністративний суд України вищезазначені норми права не застосував. Між тим, надання статусу інваліда війни відповідно до статті 7 Закону № 3551-XII безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у статті 4 цього Закону. А відповідно до частини першої статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, інвалідність позивача не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби в контексті статті 7 Закону № 3551-XII (під час воєнних дій), а одержана внаслідок проходження військової служби, а тому ОСОБА_10 не може вважатися інвалідом війни
Поза увагою касаційного суду залишилося також те, що Верховний Суд України в іншій справі вже висловив висновок про відсутність у ОСОБА_10 підстав для отримання статусу інваліда війни стосовно до вимог статті 7 Закону № 3551-XII.
Оскільки у справі, що розглядається, касаційний суд неправильно застосував норми матеріального права, то заява Управління підлягає задоволенню, а ухвала касаційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву управління праці та соціального захисту населення Слов'янської міської ради Донецької області задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 квітня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Сервисы для юристов