П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 квітня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоКоротких О.А., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Шатило Р.П.,
за участю представників:
товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ТМ «Гранд Галерея» (далі - Товариство) - Філоненка С.В.,
державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (яка є правонаступником державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві; далі - ДПІ) - Павловича Д.М., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства до ДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
в с т а н о в и л а:
У липні 2014 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 липня 2014 року № 100626552208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання на 7 633 329 грн, з яких 6 106 663 грн -основний платіж, 1 526 666 грн - штрафні санкції.
На обґрунтування позовних вимог зазначило, що висновки акта перевірки від 4 липня 2014 року № 594/26-55-22-08/37142199 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ТМ «Гранд Галерея» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Торенія» за період з 1 вересня 2012 року по 31 березня 2014 року» в частині завищення податкового кредиту є необґрунтованими та спростовуються наявними матеріалами.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 28 серпня 2014 року відмовив у задоволенні позовних вимог з підстав правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 грудня 2014 року постанову суду першої інстанції скасував і прийняв нову - про задоволення позовних вимог, у якій визнав протиправним та скасував спірне податкове повідомлення-рішення.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 серпня 2015 року залишив постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду касаційної інстанції, ДПІ звернулася до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
У заяві ДПІ, зокрема, посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 134, пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився із висновками суду апеляційної інстанції про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом, оскільки позивач надав усі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності.
На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 26 березня та 21 травня 2014 року, 18 лютого 2015 року, у яких зазначені норми матеріального права касаційний суд застосував по-іншому, а саме: суд дійшов висновку, що податкові накладні контрагентів, зареєстрованих в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, які стали підставою для формування товариствами податкового кредиту, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість (далі - ПДВ) до податкового кредиту є безпідставним.
Усуваючи розбіжності у правозастосуванні судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV).
Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Сервисы для юристов