П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Гуменюка В.І., суддів:Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,Яреми А.Г., Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа - ОСОБА_10, про стягнення грошової компенсації вартості безпідставно набутого майна за заявою ОСОБА_7, поданою представником ОСОБА_11, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У липні 2014 року ОСОБА_7 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі заповіту від 28 травня 2001 року вона є спадкоємицею майна ОСОБА_12, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Після його смерті відкрилася спадщина на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Вона вчасно звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте свідоцтво про право на спадщину за заповітом не отримала. Позивачка зазначала, що на підставі судового рішення, ухваленого 3 грудня 2008 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області, визнано дійсним договір купівлі-продажу будинку, укладений 23 липня 1996 року між ОСОБА_13 і ОСОБА_10, і визнано за ОСОБА_10 право власності на будинок. Вказане судове рішення скасовано рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 25 травня 2011 року, згідно з яким відмовлено ОСОБА_10 у задоволенні його позову про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на будинок. Незважаючи на скасування судового рішення, на підставі якого ОСОБА_10 набув право власності на будинок, останній не скасував державну реєстрацію права власності, здійснену комунальним підприємством «Первомайське міжміське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Первомайське МБТІ»), і на підставі договору купівлі-продажу від 26 жовтня 2013 року відчужив нерухоме майно ОСОБА_8 На підставі рішення виконкому Первомайської міської ради Миколаївської області від 13 грудня 2013 року, яким надано дозвіл ОСОБА_8 на знесення житлового будинку у зв'язку з будівництвом нового, останньою спірний будинок знесено.
Позивачка зазначала, що ОСОБА_10 не мав права відчужувати спірний будинок, оскільки знав про скасування судового рішення, на підставі якого за ним визнано право власності на нерухоме майно, тому вона як особа, яка вважає себе власником майна, що вибуло з володіння без її згоди, на підставі статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) має право витребувати це майно від добросовісних набувачів - ОСОБА_8 та ОСОБА_9, оскільки майно придбане ОСОБА_8 в період шлюбу і є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Проте майно, яке підлягає витребуванню, відсутнє в натурі, тому на підставі статей 387, 1212, 1213 ЦК України відповідачі як особи, які заволоділи цим майном незаконно, без відповідної правової підстави, зобов'язані відшкодувати його вартість.
Ураховуючи викладене ОСОБА_7 просила задовольнити її позовні вимоги та стягнути в рівних частках з ОСОБА_8 і ОСОБА_9 на свою користь вартість безпідставно набутого майна - будинку АДРЕСА_1, в розмірі 118 тис. 811 грн.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2014 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в рівних частках на користь ОСОБА_7 118 тис. 811 грн, тобто по 59 тис. 405 грн 50 коп. з кожного, на відшкодування вартості безпідставно набутого майна - житлового будинку; вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 4 грудня 2014 року рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2014 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_7
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2015 року відмовлено ОСОБА_7 у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У травні 2015 року до Верховного Суду України звернулася ОСОБА_7, від імені якої діє ОСОБА_11, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 387, 388, 1212, 1213, 1268, 1296 ЦК України та статті 549 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.
На підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права заявниця надала рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 лютого 2013 року та ухвали цього ж суду від 5 і 19 листопада 2014 року.
У зв'язку із цим ОСОБА_7, від імені якої діє ОСОБА_11, просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2015 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
Судами під час розгляду справи встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 на праві власності належав ОСОБА_13 (договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для забудови житлового будинку на право особистої власності від 14 жовтня 1957 року).
ОСОБА_13 перебував у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_14
Під час перебування подружжя в шлюбі в них народився син - ОСОБА_12
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_13 помер.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_14 померла.
28 травня 2001 року ОСОБА_12 вчинив заповіт, за умовами якого заповів ОСОБА_7 належний йому будинок АДРЕСА_1.
Сервисы для юристов