П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Прокопенка О.Б., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Самсіна І.Л., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_6 до департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (далі - Департамент) про визнання дій протиправними,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність Департаменту та стягнути недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня 2015 року відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_6 зазначив, що він має статус ветерана війни, учасника бойових дій. У травні 2015 року відповідач виплатив йому щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2015 рік в розмірі 875 грн, який, на його думку, не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки відповідно до Закону № 3551-XII йому щорічно до 5 травня має виплачуватися разова грошова допомога в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_6 має статус ветерана війни, учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням від 16 квітня 2013 року, та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни.
У 2015 року ОСОБА_6 було виплачено щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 875 грн, тобто у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2015 року № 147 «Деякі питання виплати у 2015 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_03_31/pravo1/KP150147.html?pravo=1>(далі - постанова № 147). <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_04_16/pravo1/KP140102.html?pravo=1>
Приморський районний суд міста Одеси постановою від 26 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року, у задоволенні позову відмовив.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з його висновком про те, що відповідач, здійснивши ОСОБА_6 виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2015 року у розмірі, встановленому постановою № 147, діяв відповідно до норм законодавства України, у межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 лютого 2016 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 на зазначені судові рішення відмовив.
Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_6 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме положень частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-XII, постанови № 147 та пункту 9 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року № 80-VIIІ «Про Державний бюджет України на 2015 рік» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_12_25/pravo1/T140719.html?pravo=1> (далі - Закон № 80-VIIІ). Також послався на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права.
На обґрунтування заяви ОСОБА_6 додав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 9 січня, 29 травня, 5 червня 2014 року (№№ К/9991/94654/11, К/9991/34145/11, К/9991/27906/12 відповідно) та 11 травня 2016 року (№ К/800/18485/15), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права.
Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2016 року скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що підстав для задоволення заяви немає.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожніх предметів спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.
Так, у рішеннях, наданих на порівняння, суди вирішували питання щодо перерахунку та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, зокрема, у 2007, 2009, 2010, 2011 роках, травні 2014 року, коли одночасно діяли норми частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-XII і постанов Кабінету Міністрів України, які регулювали такі виплати, а норми частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-XII не були зупинені чи обмежені іншими нормативними актами, а отже, нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій у ці періоди мали здійснюватися відповідно до норм Закону № 3551-ХІІ.
Натомість у справі, що розглядається, суди вирішували питання щодо перерахунку та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2015 року, коли одночасно діяли норми частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-XII і постанови № 147, які регулювали такі виплати. Проте пунктом 9 Прикінцевих положень Закону № 80-VIII було встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 12-16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2015 рік. Зазначений Закон набрав чинності з 1 січня 2015 року, його положення у встановленому порядку не були визнані неконституційними.
Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що Вищий адміністративний суд України ухвалив їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.
Пунктом 2 частини першої статті 237 КАС передбачено, що Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.
Зі змісту заяви, тексту оскарженого судового рішення та доданих до заяви рішень Вищого адміністративного суду України від 9 січня, 29 травня, 5 червня 2014 року та 11 травня 2016 року вбачається, що касаційний суд не тлумачив норм процесуального закону, а відповідно до їх положень в кожному конкретно індивідуальному випадку з'ясовував обґрунтованість наведених у касаційних скаргах доводів і необхідність відкриття касаційного провадження. Зокрема, в ситуації з оскарженим рішенням наведені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_6 цей суд визнав необґрунтованими і недостатніми для перевірки матеріалів справи, а у рішеннях, наданих на порівняння, - навпаки - достатніми для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховий Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Ураховуючи наведене та керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви ОСОБА_6 відмовити.
Сервисы для юристов