ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 червня 2014 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г., суддів:Григор'євої Л.І.,Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І.,Патрюка М.В.,Сімоненко В.М., - Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Міністерства юстиції України в інтересах ОСОБА_10 до ОСОБА_11, третя особа - орган опіки та піклування Деснянської у м. Чернігові ради, про повернення неповнолітньої дитини до Сполучених Штатів Америки за заявою ОСОБА_11 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2013 року,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2013 року Міністерство юстиції України в інтересах громадянина США ОСОБА_10 звернулось до суду з позовом до ОСОБА_11 про забезпечення повернення неповнолітньої дитини ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, до США.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 24 липня 2009 року ОСОБА_10 та ОСОБА_11 уклали шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син - ОСОБА_12, який з дня народження постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1. З 31 травня 2011 року сім'я разом подорожувала країнами Європи та Україною. 13 липня 2011 року ОСОБА_10 повернувся до США, а 16 серпня 2011 року до США мали повернутись і відповідачка з малолітнім сином. Однак ОСОБА_11 з дитиною проживають в Україні та не мають наміру повертатися до США.
14 серпня 2012 року батько дитини відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (далі - Конвенція), яка набула чинності для України з 1 вересня 2006 року звернувся до Міністерства юстиції України із заявою про повернення дитини.
Посилаючись на те, що ОСОБА_11 відмовилася добровільно повернути дитину до місця її постійного проживання в США, позивач просив: визнати незаконним переміщення та утримання ОСОБА_12 на території України; повернути його до місця постійного проживання в США за адресою: АДРЕСА_1; США у разі невиконання рішення в добровільному порядку зобов'язати ОСОБА_11 передати неповнолітнього ОСОБА_12 батьку, ОСОБА_10, для забезпечення повернення дитини до США.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 червня 2013 року позов задоволено: визнано незаконним утримання ОСОБА_11 неповнолітнього ОСОБА_12 та постановлено повернути ОСОБА_12 до США за адресою: АДРЕСА_1 США у супроводі батька, ОСОБА_10, і матері - ОСОБА_11 Витрати, пов'язані з поверненням дитини до США. покладено на ОСОБА_10 Рішення допущено до негайного виконання (але не більше ніж протягом двох місяців) з дня набрання ним чинності.
Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 2 липня 2013 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 червня 2013 року доповнено вказівкою такого змісту: «Якщо рішення не буде виконано в добровільному порядку, зобов'язати ОСОБА_11 передати неповнолітнього ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1 батьку ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_1 США. В решті вимог відмовити».
Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 14 серпня 2013 року рішення й додаткове рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2013 року рішення апеляційного суду скасовано та залишено без змін рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.
У лютому 2014 року ОСОБА_11 через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2013 року.
У заяві ОСОБА_11 про перегляд судового рішення Верховним Судом України просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2013 року та направити справу на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 3, 12, 13 Конвенції, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 квітня 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України.
Заслухавши суддю-доповідача, представника Генеральної прокуратури України Насадчук Ж.Д., ОСОБА_11 та її представників: ОСОБА_16, ОСОБА_17, представників ОСОБА_10: ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню.
Судами встановлено, що 24 липня 2009 року ОСОБА_10 та ОСОБА_11 уклали шлюб за адресою: ЮС Банк Плаза, Міннеаполіс, округ Хеннепін, Мінесота, США. ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син - ОСОБА_12, який з дня народження постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1.
З 31 травня 2011 року сім'я разом подорожувала країнами Європи та Україною. 13 липня 2011 року ОСОБА_10 повернувся до США, а 16 серпня 2011 року до США повинні були повернутись відповідачка з дитиною. Однак з 28 червня 2011 року ОСОБА_11 з дитиною проживають в Україні та не мають наміру повертатись до США.
Суд першої інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що діями відповідачки порушені положення статті 3 Конвенції у формі незаконного утримання малолітнього сина, ОСОБА_12, на території України та неповернення сина до США більше строку тимчасового перебування, на який дав згоду ОСОБА_10 Крім того, суд виходив із того, що норми статей 2, 12, 13 Конвенції зобов'язують державу Україна вжити всіх належних заходів до забезпечення негайного повернення дитини для ефективного здійснення позивачем його прав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що повернення дитини до США без матері суперечить її інтересам та Принципу № 6 Декларації прав дитини про виняткові випадки розлучення дитини з матір'ю. Крім того, суд виходив із того, що з моменту вивезення дитини й до моменту звернення ОСОБА_10 до суду минуло більше року, а також із того, що дитина прижилася в Україні.
Касаційний суд із висновками апеляційного суду не погодився та залишив у силі рішення суду першої інстанції.
Для прикладу наявності неоднакового застосування судами касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_11 посилається на ухвалу Верховного Суду України від 27 січня 2010 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2012 року, від 3 квітня 2013 року, від 29 січня 2014 року, в яких суди дійшли протилежного висновку стосовного того, що той факт, що дитина проживала на території України є підставою для відмови в позові.
В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року (справа № 6-1457св14), від 3 квітня 2013 року (справа № 6-52333св12) та в ухвалі Верховного Суду України від 27 січня 2010 року (справа № 6-11414св09) суд касаційної інстанції на підставі статей 12, 13 Конвенції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено в задоволенні позовних вимог Міністерству юстиції України, на підставі того, що діти прижилися у своєму новому середовищі, адаптувалися до нього та повернення поставить дитину під загрозу заподіяння психічної шкоди.
В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2012 року касаційний суд виходив із недоведеності факту незаконного утримання дитини на території України, оскільки дитина перебуває на території України за згодою своїх батьків, матір дитину забезпечила належними умовами проживання, крім того, дитина прижилася у своєму новому середовищі (статті 3, 12 та 13 Конвенції).
Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 3, 12 та 13 Конвенції.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Сервисы для юристов