ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 червня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,
суддів: Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., −
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі − ГУ МВС), Київського районного відділу Одеського міського управління ГУ МВС (далі − РВ ОМУ ГУ МВС), Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, третя особа − ОСОБА_2, про скасування наказів про звільнення та поновлення на посаді,
в с т а н о в и л а:
У березні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати протиправними та скасувати накази ГУ МВС від 30 вересня 2009 року № 911 в частині його звільнення з органів внутрішніх справ за пунктом «є» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), та від 1 грудня 2009 року № 520 в частині його звільнення у запас Збройних Сил України; поновити на посаді та стягнути на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позову послався на протиправність оскаржуваних наказів в частині його звільнення, оскільки вважає, що з його боку не було порушень вимог пункту 24 статті 11 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (далі − Закон № 565-XII) та статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі − Дисциплінарний статут), оскільки він перебував на лікарняному та не міг бути залучений до проведення перевірок або оперативно-розшукових дій. Позивач також вказав на порушення ГУ МВС вимог Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в ОВС України під час проведення службового розслідування щодо нього.
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 8 листопада 2010 року позовні вимоги задовольнив частково.
Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 8 червня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 липня 2013 року, постанову суду першої інстанції скасував та постановив нове рішення − про відмову в задоволенні позовних вимог.
Залишаючи без змін рішення апеляційного суду, касаційний суд погодився із висновком цього суду про те, що встановлений порядок та процедуру накладання дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ відповідач дотримав, при цьому вид дисциплінарного стягнення є пропорційним ступеню скоєного проступку.
Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положення статті 14 Дисциплінарного статуту, просить скасувати судові рішення касаційного та апеляційного судів і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права у подібних правовідносинах заявник додав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2013 року (К/9991/2000/11).
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданому до заяви рішенні касаційного суду, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано норму матеріального права, на неоднакове застосування якої судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах посилається заявник.
У справі, що розглядається, касаційний суд залишаючи без змін рішення апеляційного суду виходив із того, що останній встановив те, що позивач був присутнім при здійсненні перевірки в аптеці (не дивлячись на знаходження на лікарняному), відбирав пояснення, складав при цьому письмові документи, які потім були знищені та, що висновком службового розслідування встановлено, зокрема, факт порушення позивачем вимог пункту 24 статті 11 Закону № 565-XII, статті 7 Дисциплінарного статуту, що полягало у відсутності направлення на перевірку суб'єкта господарської діяльності, неінформування та нездійснення доповіді керівництву підрозділу про виявлення порушень законодавства особами начальницького або рядового складу.
У рішенні, наданому заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України, залишаючи в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову про поновлення на роботі, виходив із того, що відповідач не довів обізнаність позивача щодо відсутності направлення на перевірку суб'єкта господарської діяльності та його вину у неповідомленні керівництву підрозділу про виявлення порушення законодавства особами начальницького складу, оскільки у висновку службового розслідування не зазначено жодних незаконних дій позивача в ході проведення перевірки, ані складання протоколів огляду місця подій, ані їх знищення.
Аналізуючи наведені рішення суду касаційної інстанції, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України приходить до висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, ухвала касаційного суду в якій додана до заяви, то у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Сервисы для юристов