П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 січня 2017 року м. Київ
Судові палати у цивільних та господарських справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Лященко Н.П., суддів:Берднік І.С.,Ємця А.А.,Романюка Я.М., Гуменюка В.І.,Жайворонок Т.Є.,Сімоненко В.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 до ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Соляник Аліна Вікторівна, державна реєстраційна служба Полтавського міського управління юстиції, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування реєстрації прав власності на нерухоме майно за заявою ОСОБА_8 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року, рішення Апеляційного суду Полтавської області від 20 січня 2016 року,
в с т а н о в и л и:
У січні 2015 року ОСОБА_8 в інтересах свого чоловіка ОСОБА_9 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_14, ОСОБА_11, ОСОБА_12, треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Соляник А.В., державна реєстраційна служба Полтавського міського управління юстиції (далі - державна реєстраційна служба Полтавського МУЮ), про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування реєстрації прав власності на нерухоме майно.
Позивачка зазначала, що в березні 2014 року вона подала позов до Октябрського районного суду м. Полтави про стягнення коштів за договором позики з ОСОБА_14 З метою забезпечення позову 20 травня 2014 року суд постановив ухвалу про накладення арешту на майно боржника ОСОБА_14 - квартиру АДРЕСА_1.
Рішенням Октярського районного суду м. Полтави від 24 липня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_8 про стягнення суми боргу задоволено: стягнуто з ОСОБА_14 на її користь борг за договором позики в сумі 508 тис. 958 грн 70 коп.
Проте під час проведення виконавчих дій відділом ДВС Октябрського МУЮ, зокрема опису та арешту майна боржника, стало відомо, що незважаючи на наявність ухвали про накладення арешту, ОСОБА_14, від імені якого за дорученням діяв його тесть ОСОБА_12, 16 липня 2014 року уклав договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (стоматологічного кабінету) за адресою: АДРЕСА_1 з ОСОБА_11, яка є донькою останнього та сестрою дружини ОСОБА_14
Посилаючись на те, що зазначений договір порушує її права, оскільки унеможливлює виконання судового рішення, його укладено з метою уникнути цивільно-правової відповідальності, цей договір порушує публічний порядок, - позивачка просила на підставі статей 203, 215-216, 228 ЦК України визнати його недійсним.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27 жовтня 2015 року позов ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 задоволено: визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (стоматологічного кабінету) за адресою АДРЕСА_1, укладений 16 липня 2014 року між ОСОБА_12, від імені якого діяв ОСОБА_14, та ОСОБА_11, посвідчений приватним нотаріусом Соляник А.В. 16 липня 2014 року за № 6355137. Зобов'язано державну реєстраційну службу Полтавського МУЮ поновити реєстрацію права власності за ОСОБА_14 на нежитлове приміщення (стоматологічний кабінет) за адресою: АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 20 січня 2016 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_8 відмовлено. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2317/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1>Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_8 просить скасувати ухвалені у справі рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_8 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня, 18 та 25 грудня 2013 року, постанову Вищого господарського суду України від 10 лютого 2012 року та постанову Верховного Суду України від 25 травня 2016 року.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пунктів 1, 2 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 5 січня 2009 року Управлінням житлово-комунального господарства Полтавської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Октябрського районної у м. Полтаві ради від 28 березня 2006 року ОСОБА_14 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення (стоматологічний кабінет), розташоване на АДРЕСА_1
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 20 травня 2014 року з метою забезпечення позову ОСОБА_8 до ОСОБА_14 про стягнення боргу за договором позики накладено арешт на майно ОСОБА_14, в тому числі на квартиру № 38 на АДРЕСА_1
Рішенням цього ж суду від 24 липня 2014 року позов ОСОБА_8 задоволено: стягнуто на її користь із ОСОБА_14 борг за договором позики в сумі 508 тис. 958 грн 70 коп.
16 липня 2014 року між ОСОБА_14, від імені якого за дорученням діяв ОСОБА_12, та ОСОБА_11 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (стоматологічного кабінету) загальною площею 48,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. При цьому суди встановили, що ОСОБА_12 є тестем ОСОБА_14, а ОСОБА_11 - сестрою дружини ОСОБА_14 та дочкою ОСОБА_12
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_8, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір купівлі-продажу є недійсним, оскільки за ним проведено відчуження майна обіг якого був обмежений у зв'язку з накладенням арешту на нього, про що продавцю було відомо.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що оспорюваним договором купівлі-продажу права позивача не порушено, оскільки на час його укладення заборони відчуження спірних приміщень шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не було.
Крім того, відповідачі не були обізнані про наявність ухвали суду про накладення арешту на спірне майно.
Разом з тим в інших справах, постанова Вищого господарського суду України від 10 лютого 2012 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня, 18 та 25 грудня 2013 року в яких надані заявником як приклади неоднакового застосування норм матеріального права, суди виходили з того, що укладений правочин щодо відчудження майна, яке перебуває під арештом, є нікчемним, незалежно від того чи було зареєстроване таке обтяження відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналогічний висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року.
Сервисы для юристов