ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоКривенка В.В.,суддів:Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Григор'євої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Яреми А.Г., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом заступника прокурора Київської області (далі - Прокурор) в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області (далі - Рада), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - житлово-будівельного кооперативу (далі - ЖБК) «Моноліт», про визнання протиправним і скасування рішення,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2013 року Прокурор звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення 45 сесії 5 скликання Ради від 11 жовтня 2010 року № 183 «Про надання дозволу ЖБК «Моноліт» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 105,00 га за рахунок земель запасу житлової і громадської забудови для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд членів кооперативу»
(далі - Рішення).
На обґрунтування позовних вимог Прокурор послався на те, що Рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства. Вважає, що при його прийнятті не враховано, що ЖБК «Моноліт» не є ЖБК у розумінні статей 133, 137 Житлового кодексу Української РСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ЖК), Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 22 серпня 1991 року № 163 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Примірний статут), і статті 41 Земельного кодексу України 2001 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ЗК), оскільки ЖБК створюється не менше як п'ятьма особами, які потребують поліпшення житлових умов. Крім того, рішення прийнято за відсутності затвердженої містобудівної документації та погодження спеціального уповноваженого органу з питань містобудування та архітектури. Також усупереч пункту 12 Перехідних положень ЗК Рішення прийнято щодо земельної ділянки, яка знаходиться за межами селища Коцюбинське, а тому відповідач не мав повноважень розпоряджатися спірною земельною ділянкою.
Київський окружний адміністративний суд постановою від 5 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 16 січня 2014 року, у задоволенні позову відмовив виходячи із того, що на момент прийняття відповідачем Рішення ЖБК «Моноліт» був зареєстрований в установленому законом порядку як юридична особа. Орган місцевого самоврядування як суб'єкт земельних відносин не наділений повноваженнями контролю за дотриманням порядку створення юридичної особи, тому висновки Прокурора про недотримання відповідачем вимог законодавства України під час прийняття Рішення суд вважає безпідставними. Крім того, позивач не довів належними доказами тих обставин, що земельна ділянка, щодо якої прийнято Рішення, знаходиться поза межами селища Коцюбинське, а отже, Рішення Ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відведення земельної ділянки відповідач прийняв відповідно до вимог та у межах повноважень, наданих чинним законодавством.
Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, заступник Генерального прокурора України звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 12 Перехідних положень, статті 41 ЗК, статей 133, 137 ЖК. На обґрунтування заяви заступник Генерального прокурора України додав копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 та 23 жовтня 2013 року, а також постанов Вищого господарського суду України від 2 серпня та 22 листопада 2011 року (№№ 31/70, 23/63), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, погодився з його висновком про те, що на момент прийняття Радою Рішення ЖБК «Моноліт» був зареєстрований в установленому законом порядку як юридична особа, а орган місцевого самоврядування не наділений повноваженнями контролю щодо дотримання правильності державної реєстрації юридичної особи, у тому числі й мети її створення. Рішення прийнято відповідно до вимог та у межах повноважень, наданих чинним законодавством, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах селища Коцюбинське.
Натомість у справах, рішення в яких надано на підтвердження наведених у заяві доводів, суди касаційних інстанцій у подібних правовідносинах дійшли протилежного висновку, зокрема:
- у рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ цей суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про те, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами селища Коцюбинське, оскільки на момент прийняття Радою рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» межі селища Коцюбинське в установленому законом порядку не були встановлені, а тому рішення Ради не відповідає вимогам земельного законодавства;
- в ухвалі Вищого господарського суду України від 2 серпня 2011 року суд касаційної інстанції, погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення позову, зазначив, що оскільки обслуговуючий кооператив житлового кооперативу «Технолог» не створювався як ЖБК відповідно до ЖК та Примірного статуту, то він не мав права на отримання безоплатно земельних ділянок у власність відповідно до статті 41 ЗК;
- в ухвалі Вищого господарського суду України від 22 листопада 2011 року цей суд, погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову, зазначив, що оскільки ЖБК «Медтехнік», отримавши на безоплатній основі земельні ділянки, не мав наміру поліпшувати житлові умови членів кооперативу, суд першої інстанції обґрунтовано застосував положення статей 41 ЗК та 133, 137 ЖК та Примірного статуту, згідно з якими при вирішенні питання щодо надання безоплатно земельної ділянки ЖБК слід враховувати саме мету його створення, зокрема потребу засновників та членів кооперативу у поліпшенні житлових умов та їх перебування на квартирному обліку.
Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що суди касаційних інстанцій неоднаково застосували пункт 12 Перехідних положень, статтю 41 ЗК, статті 133, 137 ЖК, Примірний статут.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах Верховного Суду виходить із такого.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 12 ЗК до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад.
Відповідно до статті 83 ЗК у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів.
Згідно зі статтею 174 ЗК рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською чи Севастопольською міською радами за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад.
Статтею 176 ЗК визначено, що межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом України.
Відповідно до пункту 12 Перехідних положень ЗК до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних відносин) сільські, селищні та міські ради мають право розпоряджатися землями територіальних громад виключно в межах населених пунктів, до яких належать землі, межі яких встановлено та посвідчено державними актами України.
Як установили суди, селище міського типу імені Коцюбинського
Сервисы для юристов