ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоКривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом приватного товариства з обмеженою відповідальністю «Моді» (далі - Товариство) до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Закарпатській області (далі - Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
в с т а н о в и л а:
У травні 2013 року Товариство звернулося із позовом до Інспекції, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14 січня 2013 року №№ 0000006/22-0/33705773, 0000007/22-0/33705773, 0000008/22-0/33705773.
На обґрунтування позовних вимог послалося на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача є незаконними, необґрунтованими і такими, що підлягають скасуванню, оскільки воно виконало всі вимоги податкового законодавства України щодо формування валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість. Понесені Товариством витрати напряму пов'язані з його господарською діяльністю, господарські операції оформлені належним чином, у тому числі із укладання договорів, актів виконаних робіт, податкових накладних, а отже, Товариство правомірно сформувало податковий кредит та включило до складу витрат суми, сплачені за отримані послуги.
Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 5 листопада 2013 року позов задовольнив: визнав протиправними та скасував зазначені вище податкові повідомлення-рішення.
Задовольняючи позов, суд, посилаючись на підпункти 14.1.27, 14.1.36, 14.1.108 пункту 14.1 статті 14, пункт 138.1 статті 138, підпункт «г» підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК), дійшов висновку, що витрати на маркетинг і рекламу є виправданими з економічної точки зору та підлягають включенню до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 вересня 2014 року постанову суду першої інстанції скасував і прийняв нову - про відмову в задоволенні позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, застосувавши норми підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.3 статті 198 ПК, дійшов висновку про відсутність у позивача права на включення до складу валових витрат і податкового кредиту сум, сплачених юридичним особам за послуги з розміщення продукції на торгових об'єктах, з передпродажної підготовки, з дослідження торгових марок, інформаційно-маркетингові послуги, послуги з логістичної обробки товарів, з реклами, оскільки зазначені послуги надавались тими ж юридичними особами, які придбали товар у позивача для стимулювання продажу у власній торговій мережі.
Апеляційний суд також зазначив, що не було встановлено жодного взаємозв'язку між отриманими Товариством послугами з розміщення продукції на торгових об'єктах, з предпродажної підготовки, дослідження торгових марок, інформаційно-маркетинговими послугами, послугами з логістичної обробки товарів, з реклами та результатами його господарської діяльності.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 жовтня 2014 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства.
Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Товариство звернулось із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме положень підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.3 статті 198 ПК.
На обґрунтування заяви додало копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 березня 2013 року, яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове правозастосування.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 27 березня 2013 року, копія якої надана для порівняння, цей суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнав, що надання маркетингових, мерчендайзингових та інших послуг з просування товару позивача підтверджується
договорами, актами приймання-передачі послуг, податковими накладними, документами про оплату цих послуг, їх вартість, а отже, підтверджують реальну господарську діяльність позивача.
У справі, що розглядається, касаційний суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що не було встановлено взаємозв'язку між отриманими Товариством послугами з розміщення продукції на торгових об'єктах, з передпродажної підготовки, дослідження торгових марок, інформаційно-маркетинговими послугами, послугами з логістичної обробки товарів, з реклами та результатами його господарської діяльності.
Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що Вищий адміністративний суд України ухвалив їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви Товариства слід відмовити.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
постановила:
У задоволенні заяви приватного товариства з обмеженою відповідальністю «Моді» відмовити.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кривенко Судді:О.Ф. ВолковМ.І. ГрицівО.А. КороткихО.В. КривендаВ.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоІ.Л. СамсінО.О. Терлецький
Сервисы для юристов