П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоКривенка В.В.,суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Гриціва М.І., Гуля В.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,
за участю: директора товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Добробуд» (далі - Товариство) - Смакоуза В.Г., представника Товариства - П'ятковської І.П., представників об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ) «Злагода-В» - Авдєєнка В.В., Стадника В.О., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції справу за позовом Товариства до Тернопільської міської ради (далі - Міськрада), Головного управління Держземагентства у Тернопільській області (далі - управління Держземагентства), ОСББ «Злагода-В» про визнання протиправними дій та скасування рішень,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2013 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило: визнати протиправними та скасувати рішення Міськради від 30 березня 2010 року № 5/33/128 «Про скасування рішення міської ради та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 0,4077 га для обслуговування 35-квартирного житлового будинку з гаражами за адресою просп. С. Бандери, 81А ОСББ «Злагода-В», від 30 вересня 2011 року № 6/14/59 «Про внесення змін в рішення міської ради від 30 березня 2010 року № 5/33/128 «Про скасування рішення міської ради та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 0,4077 га для обслуговування 35-квартирного житлового будинку з гаражами за адресою просп. С. Бандери, 81А ОСББ «Злагода-В»», від 5 січня 2012 року № 6/18/15 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,5080 га для завершення та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з вбудованими стоянками за адресою просп. С. Бандери, 81А ОСББ «Злагода-В»; визнати протиправними дії управління Держземагентства щодо надання позитивного висновку по проекту землеустрою щодо відведення ОСББ «Злагода-В» земельної ділянки площею 0,5080 га та скасувати присвоєний зазначеній земельній ділянці кадастровий номер; визнати протиправними дії ОСББ «Злагода-В» щодо представлення на розгляд Міськради документів з метою оформлення права користування земельною ділянкою для обслуговування 35-квартирного житлового будинку.
На обґрунтування позову Товариство зазначило, що спірна земельна ділянка, яка оскаржуваними рішеннями Міськради передана у користування ОСББ «Злагода-В», перебуває в користуванні Товариства на підставі договору оренди від 9 жовтня 2003 року, вона не вилучена з його користування, згоди на вилучення Товариство не надавало, а отже, оскаржувані рішення Міськради відповідно до статті 123 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ЗК) є протиправними та підлягають скасуванню.
Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 4 червня 2013 року позов задовольнив частково: скасував оскаржувані рішення Міськради, в задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20 лютого 2014 року закрив провадження у справі в частині позовних вимог позивача до ОСББ «Злагода-В» про визнання протиправними дій щодо представлення на розгляд Міськради документів з метою оформлення права користування земельною ділянкою, в решті постанову суду першої інстанції залишив без змін.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 червня 2014 року ухвалу апеляційного суду залишив без змін.
У своєму рішенні касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо скасування оскаржуваних рішень Міськради та зазначив стосовно рішення Міськради від 5 січня 2012 року № 6/18/15, що договором між Товариством та Міськрадою спірна земельна ділянка передана позивачу в оренду до 2027 року, позивач не відмовлявся від користування земельною ділянкою, вона не була попередньо вилучена з його користування, а тому відповідно до частини дев'ятої статті 123 ЗК не може надаватися в користування інших осіб. Що стосується рішень Міськради від 30 березня 2010 року № 5/33/128 і 30 вересня 2011 року № 6/14/59, то вони не узгоджуються з вимогами закону, оскільки є актами індивідуальної дії одноразового застосування, що вичерпуються фактом їхнього виконання та, відповідно, не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування (Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року у справі № 7-рп/2009).
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСББ «Злагода-В», посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом статей 120, 123, 141 ЗК, статті 31 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-ХІV), просить скасувати всі ухвалені у справі рішення та прийняти ухвалу про закриття провадження у справі.
На обґрунтування заяви ОСББ «Злагода-В» послалося на рішення Вищого адміністративного суду України від 21 липня 2009 року, 22 грудня 2010 року, 22 грудня 2011 року (№№ К-10232/08, К-11038/08, К/9991/23832/11 відповідно) та постанови Вищого господарського суду України від 17 вересня 2014 року (№№ 904/356/14, 920/1561/13).
Ухвалою від 31 жовтня 2014 року Вищий адміністративний суд України допустив справу до провадження Верховного Суду України у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції статей 120, 123, 141 ЗК та статті 31 Закону № 161-ХІV, що, на думку касаційного суду, підтверджується: ухвалою цього суду від 21 липня 2009 року (№ К-10232/08), в якій касаційний суд, закриваючи провадження у справі, виходив із того, що спір про затвердження проекту відведення земельної ділянки не є публічно-правовим, має приватноправовий характер і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, та постановами Вищого господарського суду України від 17 вересня 2014 року (№№ 904/356/14 та 920/1561/13) у справах про розірвання договору оренди землі, в яких суд касаційної інстанції з огляду на положення статей 120, 141 ЗК та статті 31 Закону № 161-ХІV зазначив, що оскільки фактичне користування спірними земельними ділянками та зведеними на них житловими будинками здійснюють їх нові власники, позивачі добровільно відмовилися від права користування спірними земельними ділянками, законодавством та умовами договорів передбачена можливість дострокового розірвання договорів оренди землі за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору, то суди правильно дійшли висновків про задоволення позовних вимог.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність неоднакового застосування касаційними судами одних і тих самих норм матеріального права.
Усуваючи розбіжності у застосуванні судами касаційної інстанції норм матеріального права, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на нижченаведене.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення Товариства до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.
Не обговорюючи питання правильності застосування судами норм ЗК та Закону № 161-ХІV, колегія суддів вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Таким чином, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 5 червня 2014 року відповідно до частини другої статті 243 КАС підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий касаційний розгляд.
Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Сервисы для юристов