Постанова ВСУ від 16.04.2014 року у справі №6-24цс14

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2014 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Григор'євої Л.І.,Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І.,Патрюка М.В.,Сімоненко В.М.,- Лященко Н.П.,Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Інноваційно-промисловий банк» до ОСОБА_10 про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за заявами ОСОБА_10 та її представника, ОСОБА_11, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2013 року,

в с т а н о в и л а:

4 липня 2012 року публічне акціонерне товариство «Інноваційно-промисловий банк» (далі - ПАТ «Інноваційно-промисловий банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_10 про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості.

Зазначало, що 3 липня 2008 року між банком і ОСОБА_10 було укладено кредитний договір № 26-08-2, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 36 тис. доларів США зі сплатою 15 % річних та кінцевим терміном повернення не пізніше ніж 3 липня 2009 року.

Частково відсотки за користування кредитом і тіло кредиту відповідачка повернула, заборгованість складає 131 тис. грн 63 коп., яку позивач і просив стягнути.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2013 року, позов ПАТ «Інноваційно-промисловий банк» задоволено: розірвано кредитний договір № 26-08-2 від 3 липня 2008 року з усіма доповненнями та змінами, укладений між ПАТ «Інноваційно-промисловий банк» та ОСОБА_10; стягнуто з ОСОБА_10 на користь ПАТ «Інноваційно-промисловий банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 131 тис. грн 63 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 87 651 грн 24 коп. та заборгованості за відсотками в сумі 43 349 грн 39 коп.; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України.

У поданих до Верховного Суду України заявах про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2013 року ОСОБА_10 та її представник, ОСОБА_11, порушують питання про скасування зазначених судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ст. ст. 256, 257 та чч. 1, 5 ст. 261 ЦК України.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяв про перегляд судового рішення ОСОБА_10 та її представник, ОСОБА_11, посилаються на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2012 року, від 16 січня 2013 року, від 13 листопада 2013 року та постанову Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року.

ОСОБА_10 та її представник, ОСОБА_11, указують на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судами касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 3 липня 2008 року між банком і ОСОБА_10 було укладено кредитний договір № 26-08-2, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 36 тис. доларів США зі сплатою 15 % річних і кінцевим терміном повернення не пізніше ніж 3 липня 2009 року.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачкою своїх зобов'язань утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 131 тис. грн 63 коп.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ «Інноваційно-промисловий банк», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що у зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору у відповідачки виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку, а доводи ОСОБА_10 про пропущення банком строку позовної давності є безпідставними, оскільки перебіг строку позовної давності слід обраховувати з дня, наступного за днем спливу строку виконання зобов'язань за кредитним договором, а тому перебіг строку починається 4 липня 2009 року та закінчується 4 липня 2012 року.

В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2012 року, від 16 січня 2013 року, від 13 листопада 2013 року, постановлених у справах з подібних правовідносин, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права посилаються у своїй заяві заявниця та її представник, суд касаційної інстанції дійшов висновку про сплив строку позовної давності в аналогічних спорах у відповідні місяць та число останнього року строку.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Постанова Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року, що додана заявниками, не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки в контексті гл. 3 розд. V ЦПК України не є рішенням суду касаційної інстанції.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Певний період часу, початок якого визначений календарною датою або подією, починається з наступного дня після вказаної дати або дня події, які, в свою чергу, до цього строку не включаються.