Постанова ВСУ від 16.04.2014 року у справі №6-146цс13

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2014 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого Яреми А.Г.Суддів:Патрюка М.В., Григор'євої Л.І.,Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Гуменюка В.І.,Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_11, треті особи - ОСОБА_12 та ОСОБА_13, про витребування майна з чужого незаконного володіння за заявою ОСОБА_10 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2012 року ОСОБА_10 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_11, треті особи - ОСОБА_12 та ОСОБА_13, про витребування майна з чужого незаконного володіння. Позивачка зазначала, що на підставі укладеного в травні 2003 року з ОСОБА_14 договору довічного утримання стала власником квартири АДРЕСА_1. У вересні 2009 року ОСОБА_14 звернулася до суду з позовом до неї, ОСОБА_10, про розірвання договору довічного утримання. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2011 року в позові було відмовлено. Однак, рішенням апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2012 року рішення суду першої інстанції було скасовано і ухвалено нове рішення, яким договір довічного утримання було розірвано. Зразу після цього, 13 квітня 2012 року ОСОБА_14 продала спірну квартиру ОСОБА_13 та ОСОБА_12, а вже 24 квітня 2012 року ті продали її ОСОБА_11 В подальшому ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 серпня 2012 року рішення апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2012 року було скасоване, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2011 року залишене без змін. Посилаючись на те, що квартира вибула з її володіння поза її волею, позивачка просила витребувати квартиру в її нинішнього володільця ОСОБА_11 та повернути їй, ОСОБА_10

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 2 липня 2013 року у позові відмовлено.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2013 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_10 на зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій відмовлено на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України.

У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_10 просить скасувати судове рішення касаційного суду й ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст. 388 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представників відповідачки ОСОБА_11 - ОСОБА_15 та ОСОБА_16, третьої особи ОСОБА_13Н та представника третьої особи ОСОБА_12 - ОСОБА_17 на заперечення заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 на підставі укладеного 16 травня 2003 року з ОСОБА_14 договору довічного утримання належала ОСОБА_10

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2012 року договір довічного утримання було розірвано.

Після повернення квартири у свою власність ОСОБА_14 13 квітня 2012 року уклала договір купівлі-продажу, за яким квартиру по Ѕ частці продала ОСОБА_12 та ОСОБА_13, а ті в свою чергу 24 квітня 2012 року продали її ОСОБА_11

Відмовляючи ОСОБА_10 у позові про витребування квартири від ОСОБА_11 суд першої інстанції, з висновками якого погодилися апеляційний та касаційний суди, виходив із того, що ОСОБА_11 є добросовісним набувачем, вона набула квартиру у власність за відплатним договором від ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які мали право її відчужувати, адже були законними власниками цієї квартири, також купивши її в ОСОБА_14, а та набула квартиру у власність на підставі рішення апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2012 року, яке на час укладення зазначених вище договорів було чинним і було скасоване лише в подальшому, а саме 1 серпня 2012 року.

Однак з таким висновком суду погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

• було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
• вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом цієї норми закону майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Саме такого висновку щодо застосування положень ст. 388 ЦК України дійшов суд касаційної інстанції у інших справах з подібних правовідносин, на рішення в яких від 28 березня 2012 року та від 4 липня 2012 року посилається заявниця як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права.

Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду про розірвання договору довічного утримання, на підставі якого спірну квартиру було вилучено з володіння позивачки ОСОБА_10, в подальшому було скасовано судом касаційної інстанції, то слід вважати, що квартира вибула з її володіння поза її волею і вона вправі витребовувати її від добросовісного набувача ОСОБА_11 за правилами ст. 388 ЦК України.

Разом з тим, оскільки заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2013 року в іншій справі договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_14 та ОСОБА_10, знову було розірвано, це рішення набрало законної сили, на його виконання спірну квартиру повернуто ОСОБА_14, а позивачка ОСОБА_10 перестала бути її власником, то її заява про перегляд рішення суду касаційної інстанції в цій справі з метою повернення квартири собі у володіння задоволенню не підлягає.

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360-3, ст. 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а :У задоволенні заяви ОСОБА_10 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема Судді М.В. Патрюк Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко