ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 грудня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Гриціва М.І., суддів:Волкова О.Ф., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_13, про визнання незаконним акта Президента України,
встановила:
У лютому 2015 року ОСОБА_10 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому просив визнати незаконним Указ Президента України від 17 лютого 2015 року № 88/2015 «Про строки проведення чергових призовів, чергові призови громадян України на строкову військову службу та звільнення в запас військовослужбовців у 2015 році» (далі Указ -№ 88/2015).
Вимоги обґрунтував тим, що:
- Указ № 88/2015 виданий усупереч пункту 6 статті 15 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ), відповідно до якого призов громадян України на строкову військову службу на наступний рік, строки проведення призову (призовів) визначається Указом Президента України, який має бути виданий і опублікований (оприлюднений) не пізніш як за місяць до закінчення поточного року, але не у рік призову (призовів);
- відповідно до статті 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, є нечинними;
- видання Указу № 88/2015 про призов не у строки, встановлені законом, є обмеженням прав і свобод громадян, що згідно зі статтею 64 Конституції України є неприпустимим;
- установивши порушення Закону № 2232-ХІІ як громадянин, як фахівець у галузі права, як людина, яка дотримується пацифістських поглядів, відповідно до частини другої статті 55 Конституції України позивач має право й обов'язок вимагати в судовому порядку усунути незаконність оскарженого акта Президента України.
У липні 2015 року ОСОБА_13 подав заяву про вступ у справу на стороні позивача як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог. У заяві зазначив, що повністю погоджується з позицією ОСОБА_10, вважає, що Указ № 88/2015 може вплинути на його права, свободи та обов'язки як призовника. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 31 липня 2015 року залучив ОСОБА_13 до участі у справі.
Цей же суд постановою від 25 серпня 2015 року відмовив у задоволенні позову. Рішення обґрунтував посиланнями на таке.
Опублікування Указу № 88/2015 поза строком, встановленим Законом
№ 2232-ХІІ, не призвело до порушення частини першої статті 57 Конституції України, оскільки цей акт був оприлюднений, населення країни знало про призов (призови) і строки його проведення, названа норма Конституції України пов'язує чинність/нечинність нормативно-правових актів не з порушенням строків їх видання (прийняття), а з дотримання конституційного положення про їх обов'язкове оприлюднення, доведення до відома населення.
Аналіз змісту частини третьої статті 17, статті 65, пункту 3 статті 85, пункту 17 статті 92 Конституції України у взаємозв'язку зі статтею 1, частиною четвертою статті 2, частиною першою статті 15 Закону № 2232-ХІІ переконує в тому, що Президент України Указ № 88/2015 видав на виконання пункту 6 статті 15 Закону № 2232-ХІІ, що також узгоджується з вимогами частини першої статті 19 Конституції України.
Видання Указу № 88/2015 про строки призову громадян України на строкову військову службу не зачіпає прав та обов'язків позивача і третьої особи, яка самостійних вимог, аналогічних позовним, не заявляла.
У заявах про перегляд судового рішення ОСОБА_10 та ОСОБА_13 просять скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 25 серпня 2015 року та ухвалити нову - про задоволення позову.
Вважають, що суд неправильно витлумачив статтю 57 Конституції України, оскільки не можна визнати закони і нормативно-правові акти законними, якщо вони прийняті чи видані не в порядку, встановленому законом. Як порядок, встановлений законом, на думку заявників, належить розуміти унормовану послідовність (процедуру, механізм) дій, вчинених у певних часових межах. Відхилення від послідовності дій чи їх перебіг поза встановленими часовими рамками є порушенням порядку.
Однобічно та вузько були потрактовані норми статті 2, пункт 8 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) щодо юрисдикційної форми захисту порушеного права та інтересів, яка полягає й дозволяє йому звернутися за захистом до суду як до державного органу не тільки з метою відновлення порушеного його права та/чи охоронюваного законом інтересу, але й тоді, коли видано незаконний нормативний акт, який тільки через те, що незаконний, не може (не повинен) існувати.
Не було надано значення й тому, що Указ № 88/2015 зачіпає їхній законний інтерес в тому, щоб в Україні як правовій державі діяв принцип справедливості у взаєминах між суспільством (населенням), окремими його членами та органами державної влади.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила наведені у заяві доводи і дійшла висновку про таке.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою
статті 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.
Сервисы для юристов