ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2014 року м. Київ
Верховний Суд України у складі:
головуючогосуддів:Кривенка В.В., Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор'євої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Яреми А.Г., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_34 до управління Пенсійного фонду України у м. Ладижині Вінницької області (далі - управління ПФУ), підрозділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області (далі - підрозділ ДВС) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
в с т а н о в и в:
У вересні 2007 року ОСОБА_34 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати неправомірними дії управління ПФУ щодо відмови у перерахунку пенсії відповідно до Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ); визнати протиправним і скасувати наказ управління ПФУ від 18 травня 2007 року № 34, виданий на виконання постанови апеляційного суду Вінницької області від 1 лютого 2007 року, та постанову підрозділу ДВС від 12 липня 2007 року про закінчення виконавчого провадження; зобов'язати поновити виконавче провадження та виконати постанову апеляційного суду Вінницької області від 1 лютого 2007 року; зобов'язати управління ПФУ прийняти рішення і вчинити дії щодо усунення порушень прав та свобод людини і громадянина щодо неналежного призначення і обчислення позивачу пенсії та стажу відповідно до вимог статей 1, 39, розділу 8 Закону № 796-ХІІ; зобов'язати управління ПФУ утриматись від ухилення призначення, перерахування та виплати пенсії; стягнути із відповідачів кошти на відшкодування майнової та моральної шкоди, судові витрати та витрати на правову допомогу.
На обґрунтування позову ОСОБА_34 зазначив, що він постійно проживав у зоні радіоактивного забруднення та до виходу на пенсію працював на Ладижинській ТЕС ВАТ «Західенерго», у зв'язку з чим його віднесено до 4 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. У липні 2004 року позивач звернувся до органу ПФУ із заявою про призначення йому пенсії на підставі норм Закону № 796-ХІІ, однак йому було відмовлено. Апеляційний суд Вінницької області постановою від 1 лютого 2007 року зобов'язав управління ПФУ призначити пенсію позивачу відповідно до вимог Закону № 796-ХІІ, але це рішення фактично виконано не було, оскільки управління ПФУ, фальсифікуючи дійсність, проінформувало виконавчу службу про добровільне виконання рішення і підрозділ ДВС безпідставно закінчив виконавче провадження.
Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 30 липня 2008 року позов задовольнив частково: дії та бездіяльність управління ПФУ та підрозділу ДВС при виконанні постанови апеляційного суду Вінницької області від 1 лютого 2007 року визнав протиправними, оскаржувану постанову підрозділу ДВС про закінчення виконавчого провадження - незаконною, зобов'язав управління ПФУ вжити заходів на виконання зазначеної постанови апеляційного суду щодо призначення позивачу пенсії на підставі Закону № 796-ХІІ, здійснити перерахунок пенсії та відшкодувати заборгованість, яка утворилася у зв'язку із невірним її призначенням. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою та ухвалою від 12 листопада 2009 року рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позовних вимог до підрозділу ДВС відмовив, провадження у справі в частині позовних вимог до управління ПФУ закрив, посилаючись на те, що такий спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідальність за невиконання судового рішення встановлена статтею 382 Кримінально-процесуального кодексу України і провадження у таких справах здійснюється за правилами саме цього Кодексу.
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку про правомірність дій та постанови підрозділу ДВС щодо закінчення виконавчого провадження на виконання постанови апеляційного суду Вінницької області від 1 лютого 2007 року, оскільки надані управлінням ПФУ протокол про призначення пенсії позивачу та відповідне розпорядження від 18 травня 2007 року свідчили про фактичне добровільне повне виконання останнім зазначеної постанови апеляційного суду. Також суд виходив із того, що позивачем пропущено 10-денний строк на оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 листопада 2011 року постанову та ухвалу апеляційного суду залишив без змін та зазначив, що цей суд обґрунтовано та на підставі фактично встановлених обставин справи дійшов висновку про правомірність закінчення виконавчого провадження у зв'язку з виконанням боржником рішення суду. Погодився касаційний суд і з наявністю підстав для закриття провадження у справі в частині вимог до управління ПФУ, оскільки зобов'язання до виконання рішень суду віднесено до компетенції виконавчої служби і такі вимоги не можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства.
ОСОБА_35 (дружина померлого ОСОБА_34) з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, подала заяву про перегляд судових рішень Верховним Судом України, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2009 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 листопада 2011 року, постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 30 липня 2008 року залишити в силі.
Обґрунтовуючи наявність підстав для перегляду судових рішень, ОСОБА_35 послалася на рішення Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) від 24 жовтня 2013 року у справі «Нечепоренко та інші проти України», у якому цей суд встановив порушення Україною пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши викладені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 243 КАС суд задовольняє заяву у разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 237 цього Кодексу. Однією з таких підстав є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом (пункт 2 частини першої статті 237 КАС).
Порядок виконання рішення Європейського суду, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до абзацу дев'ятого частини першої статті 1 Закону № 3477-IV виконання рішення Європейського суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.
Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Європейського суду.
Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
У статті 1 Закону № 606-XIV поняття «виконавче провадження» визначено як завершальна стадія судового провадження. Наведене узгоджується з практикою Європейського суду щодо застосування статті 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд. Так, у справі «Горнсбі проти Греції» цей суд у своєму рішенні від 19 березня 1997 року зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
Рішенням П'ятої секції Європейського суду від 24 жовтня 2013 року у справі «Нечепоренко та інші проти України»:
оголошено прийнятними скарги заявників, наведені у Додатку 2, за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень національних судів, ухвалених на їхню користь, (у тому числі скарга ОСОБА_34 щодо тривалого невиконання постанови апеляційного суду Вінницької області від 1 лютого 2007 року) та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту стосовно цих скарг, а решту скарг у заявах - неприйнятними з будь-яких інших підстав;
постановлено, що:
було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції;
було порушення статті 13 Конвенції;
протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю; ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;
зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
З огляду на зміст зазначеного рішення Європейського суду від 24 жовтня 2013 року та Додатку 2 до нього слід зазначити, що цим рішенням встановлено порушення Україною міжнародних зобов'язань у справі за скаргою ОСОБА_34 на дії посадових осіб управління ПФУ щодо відмови у призначенні йому пенсії відповідно до Закону № 796-ХІІ (справа № 22ас-206/2007). Обставини ж стосовно недотримання Конвенції у справі, яка переглядається, не були предметом розгляду Європейським судом.
Сервисы для юристов