П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2015 року місто Київ
Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України у складі:
головуючогоБарбари В.П., суддів:Берднік І.С.,Гуля В.С.,Ємця А.А.,Жайворонок Т.Є.,Колесника П.І.,Потильчака О.І.,Шицького І.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» в особі Запорізьких міських електричних мереж (далі - ВАТ «Запоріжжяобленерго») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 листопада 2014 року у справі № 910/6379/14 за позовом ВАТ «Запоріжжяобленерго» до приватного підприємства «Стерк» (далі - ПП «Стерк») про стягнення 49 536,38 грн,
в с т а н о в и л а:
8 квітня 2014 року ВАТ «Запоріжжяобленерго» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ПП «Стерк» про стягнення пені та 3 % річних у сумі 49 536,38 грн.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про постачання електричної енергії, внаслідок чого позивачем нараховано штрафні санкції.
Рішенням господарського суду міста Києва від 2 червня 2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2014 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з відповідача 8 801,63 грн пені (за період прострочення виконання зобов'язання у шість місяців - із 16 червня по 16 грудня 2011 року), 3 % річних у сумі 9 471,33 грн і судові витрати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 13 листопада 2014 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 2 червня 2014 року залишено без змін.
Обґрунтовуючи постанову, Вищий господарський суд України з урахуванням приписів частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача пені за період прострочення зобов'язання зі сплати вартості спожитої електричної енергії понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано.
ВАТ «Запоріжжяобленерго» подало заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 листопада 2014 року у справі № 910/6379/14 з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень частини шостої статті 232 ГК України, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.
Як доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 2 жовтня 2013 року у справі № 910/2224/13 і від 11 березня 2014 року у справі № 5011-35/4003-2012, в яких висловлено правову позицію про те, що положення частини шостої статті 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли це зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором, а відтак, якщо умовами договору сторони погодили нарахування пені протягом всього періоду прострочення зобов'язання, суд має підстави для стягнення її з відповідачів у повному розмірі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами встановлено, що 18 січня 2008 року між ВАТ «Запоріжжяобленерго» (постачальник) і ПП «Стерк» (споживач) укладено договір на постачання електричної енергії № 10433 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник електричної енергії продає електричну енергію споживачеві для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною у додатку № 1, а споживач сплачує постачальнику електричної енергії вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
У додатках до Договору сторони визначили кількість, вартість споживання теплової енергії, тариф, межі балансової належності та терміни сплати споживачем вартості спожитої теплової енергії.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Рішенням господарського суду міста Києва від 21 січня 2014 року у справі № 35/423, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 березня 2014 року, встановлено невиконання ПП «Стерк» умов Договору і стягнуто з відповідача на користь ВАТ «Запоріжжяобленерго» 112 643,62 грн боргу, 6 027,19 грн пені та судові витрати.
Станом на квітень 2014 року ПП «Стерк» зазначений борг не погасило.
Предметом позову є стягнення з ПП «Стерк» 40 065,05 грн пені за весь час прострочення виконання договірного зобов'язання з 16 червня 2011 року по 3 квітня 2014 року і 3 % річних у сумі 9 471,33 грн.
Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Суд касаційної інстанції не звернув уваги, що згідно з пунктом 4.2.1 Договору за недотримання термінів оплати рахунків або платіжних вимог-доручень за активну електроенергію та за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню за весь період часу, протягом якого не виконано зобов'язання зі сплати, в розмірі 0,5 % від суми платежу за кожний день прострочення (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період нарахування пені) по день фактичної оплати.
Отже, умовами Договору сторони передбачили строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, який відповідає вимогам частини шостої статті 232 ГК України.
Висновок суду касаційної інстанції щодо правильного застосування господарськими судами положень частини шостої статті 232 ГК України та відсутності підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача пені за період прострочення зобов'язання зі сплати вартості спожитої електричної енергії понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, є необґрунтованим і помилковим.
За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від 13 листопада 2014 року у справі № 910/6379/14 є прийнятою внаслідок неоднакового і неправильного застосування касаційним судом норм матеріального права та підлягає скасуванню із направленням справи на новий касаційний розгляд.
Сервисы для юристов