П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2017 року м. Київ
Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України у складі:
головуючогоБерднік І.С.,суддів:Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,
за участю представника:
Генеральної прокуратури України -Скрипки М.В., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від
22 червня 2016 року у справі № 916/2130/15 за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю «Ів-Іммобільє» про витребування майна із чужого незаконного володіння,
в с т а н о в и л а:
У травні 2015 року заступник прокурора Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі - Одеська міськради) до товариства з обмеженою відповідальністю «Ів-Іммобільє» (далі - ТОВ «Ів-Іммобільє») про витребування у відповідача на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради нежитлових приміщень першого поверху № 810 загальною площею 145,8 кв. м, розташованих по пров. Нечипуренка, 15, у місті Одесі.
Позов обґрунтовано відсутністю законних підстав для перебування спірного майна у володінні відповідача, оскільки постановою Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2014 року у справі
№ 916/2545/13 визнано недійсними пункт 13 рішення Одеської міськради
від 14 квітня 2010 року № 5649-V «Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради» (далі - рішення Одеської міськради № 5649-V), а також договір міни, укладений між Одеською міськрадою і товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ» (далі - ТОВ «АРТ») шляхом підписання 12 серпня 2010 року удаваних правочинів: договору дарування об'єкта власності
ТОВ «АРТ» загальною площею 6 756,7 кв. м і договору купівлі-продажу
23 об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси, у тому числі спірного об'єкта нерухомого майна, а тому це майно вибуло із володіння власника не з його волі.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 22 липня
2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції керувався приписами статей 256, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та виходив зі спливу позовної давності, перебіг якої необхідно починати із 5 грудня 2011 року (початок розгляду справи
№ 916/2545/13), та недоведеності прокурором поважності причин пропущення цього строку.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 6 жовтня
2015 року рішення Господарського суду Одеської області від 22 липня
2015 року залишено без змін.
При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що строк позовної давності прокурором у зазначеній справі не було пропущено, оскільки цей строк слід обраховувати з моменту встановлення обставин порушення прав територіальної громади міста Одеси рішенням у справі
№ 916/2545/13, тобто з 16 жовтня 2014 року.
Разом із тим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та витребування спірного майна у відповідача, оcкільки відповідач є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, а неправомірність рішення органу місцевого самоврядування і визнання недійсними первісних договорів, укладених на підставі цього рішення, не свідчать про відсутність волі власника, виключно з відсутністю якої закон пов'язує можливість витребування майна від добросовісного набувача, а також зважаючи на положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року та висновки рішень Європейського суду з прав людини щодо обов'язку державних органів запровадити внутрішні процедури для сприяння юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України»), щодо пропорційного втручання у право нового власника на мирне володіння своїм майном за наявності порушень з боку публічного органу і відсутності протиправної поведінки самого нового власника (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства»), щодо принципу «належного урядування», коли потреба виправити минулу помилку державного органу не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» та інших).
Вищий господарський суд України постановою від 22 червня 2016 року залишив без змін постанову Одеського апеляційного господарського суду від 6 жовтня 2015 року.
Вищий господарський суд України погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що сам факт визнання недійсними рішення ради та первісних договорів, на підставі яких майно вийшло із володіння власника, не свідчить про відсутність волі останнього на його відчуження, а тому немає підстав для витребування із володіння відповідача спірного нерухомого майна.
У заяві (з урахуванням усунутих недоліків) про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 22 червня 2016 року, поданої з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), заступник Генерального прокурора України, посилаючись на невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах одних і тих самих норм матеріального права (статті 388 ЦК), просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 22 червня 2016 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 6 жовтня
Сервисы для юристов