П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 грудня 2016 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - Служба у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітніх дітей, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визначення місця проживання малолітніх дітей за заявою ОСОБА_7 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 квітня 2016 року,
в с т а н о в и л а :
У квітні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про визначення місця проживання малолітніх дітей.
Позивач зазначав, що він та ОСОБА_7 мають двох малолітніх дітей - сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочку ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Посилаючись на те, що він матеріально забезпечує дітей, створює всі умови для їх розвитку, має власне житло, а ОСОБА_7 створила нову сім'ю, не приділяє уваги дітям і не виконує батьківських обов'язків, позивач просив визначити місце проживання дітей з ним за адресою: АДРЕСА_1.
У червні 2016 року ОСОБА_7 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про визначення місця проживання малолітніх дітей з нею, посилаючись на те, що ОСОБА_6 без її згоди змінив місце проживання дочки; син навчається за кордоном; для найкращого забезпечення інтересів дітей вони повинні проживати з матір'ю; визначення місця їх проживання з батьком завдасть шкоди здоров'ю дітей.
Печерський районний суд м. Києва рішенням від 29 січня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовив; зустрічні позовні вимоги ОСОБА_7 задовольнив: визначив місце проживання малолітніх дітей сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, дочки ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір'ю - ОСОБА_7
Апеляційний суд м. Києва рішенням від 29 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року, рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнив: визначив місце проживання малолітніх дітей з батьком - ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 суд відмовив.
У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 квітня 2016 року ОСОБА_7 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 161 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація прав дитини), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
На обґрунтування заяви ОСОБА_7 надала копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2012 року, 17 квітня 2013 року, 29 січня, 23 липня 2014 року та 11 липня 2016 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_7 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_6 і ОСОБА_7 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу з березня 2004 року, 25 березня 2006 року вони зареєстрували шлюб.
Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей - сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочку ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Печерський районний суд м. Києва рішенням від 13 жовтня 2015 року шлюб між сторонами розірвав.
Син ОСОБА_8 навчається за кордоном. Дочка ОСОБА_9 з березня 2015 року мешкає з ОСОБА_6
Мати та батько малолітніх дітей проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них будуть проживати малолітні діти.
До березня 2015 року дочка ОСОБА_9 проживала з матір'ю; батько самочинно змінив місце проживання дочки, яка недостатньо спілкується з матір'ю, що для дитини її віку несприятливо позначається на розвиткові.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, задоволення зустрічного позову ОСОБА_7 щодо визначення місця проживання малолітніх дітей з матір'ю, суд першої інстанції виходив з того, що остання має постійне місце проживання, постійне місце роботи та джерело існування; з народження дітей займалася доглядом за ними, при цьому виконувала усі обов'язки з організації домашнього побуту, займалася ремонтом та облаштуванням квартири АДРЕСА_1 та заміського будинку в с. Крехаїв Козелецького району Чернігівської області; ОСОБА_7 самостійно займалася розвитком дітей, відвідувала з ними заняття з англійської мови, малювання, а також школи розвитку дітей, приділяла увагу фізичному вихованню дітей; вони регулярно відвідували басейн, син ОСОБА_8 займався футболом, отже, створила всі умови для проживання, виховання та розвитку дітей.
З огляду на зазначені обставини, показання свідків, ураховуючи, що у висновку органу опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації від 13 липня 2015 року не вказано виняткових обставин, які б давали підстави для розлучення дітей з матір'ю відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, а також той факт, що мати в найбільшій мірі може сприяти гармонійному розвитку малолітніх дітей, не встановивши під час розгляду справи виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України, які б свідчили про неможливість проживання дітей разом з матір'ю, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визначення місця проживання дітей з матір'ю.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_6 і відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився касаційний суд, виходив з того, що за місцем проживання батька створено всі необхідні умови для проживання дітей; ОСОБА_7 не довела наявності в неї постійного місця проживання, де дітям були б створені нормальні умови для проживання; ОСОБА_6 здійснює матеріальне забезпечення дітей, сплачує вартість їх навчання тощо; доказів на підтвердження участі ОСОБА_7 у вихованні дітей немає; позитивне ставлення дітей до батька, прагнення до спілкування та спільного проведення часу, особиста емоційна прихильність до батька підтверджуються дитячим психологом, працівниками Служби у справах дітей Печерської районної у м. Києві державної адміністрації; орган опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації у висновку від 13 липня 2015 року рекомендує суду визначити місце проживання дітей з батьком. З огляду на зазначені обставини апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дітей з батьком.
Разом з тим у наданих заявницею для порівняння ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ містяться такі висновки:
Сервисы для юристов