ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., при секретарях судового засідання Демченко Т.І., Ключник А.Ю.,
за участю позивача, представників: відповідачів - Пантюхової Л.Р., Опанасенка А.В., Авраменко Є.В., Міністерства соціальної політики України - Синько Н.О., ОСОБА_12, -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_13 до Міністерства юстиції України (далі - Мін'юст), Головного управління юстиції у Черкаській області (далі - управління юстиції), третя особа - ОСОБА_14, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а:
У травні 2007 року ОСОБА_13 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати наказ Мін'юсту від 24 квітня 2007 року № 684/к (далі - наказ № 684/к), яким його звільнено з посади начальника Черкаського обласного управління юстиції на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) у зв'язку з ліквідацією Черкаського обласного управління юстиції згідно з наказом Мін'юсту від 25 січня 2007 року № 21/5 «Про реформування органів юстиції», поновити його на посаді начальника управління юстиції, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.
Суди розглядали справу неодноразово.
Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 6 серпня 2012 року в задоволенні позову відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 28 березня 2013 року рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив частково: постановив скасувати наказ № 684/к про звільнення ОСОБА_13, поновити його на посаді начальника управління юстиції та стягнути із зазначеного управління грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 25 квітня 2007 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 7 червня 2013 року постанову апеляційного суду залишив без змін. Ухвалюючи рішення про протиправність оскаржуваного наказу, суд касаційної інстанції виходив із того, що оскільки, як установили суди, фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація Черкаського обласного управління юстиції, то змін в організації виробництва і праці, що є підставою для звільнення працівників відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, немає.
У заявах про перегляд судових рішень Верховним Судом України Мін'юст та управління юстиції, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом статей 40, 42, частини другої статті 235 КЗпП, статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), просять ухвалені у справі судами касаційної та апеляційної інстанцій рішення скасувати, постанову суду першої інстанції залишити в силі.
На обґрунтування заяв додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 березня, 15 травня, 25 вересня 2008 року (К-28237/06, К-17454/07, К-4596/08 відповідно), 30 червня, 5 листопада 2009 року (К-35501/06, К-13128/08 відповідно), 7 липня 2010 року (К-7847/09), 23 березня 2011 року (К-761/09), 28 травня 2013 року (К/9991/52131/11), у яких, на думку заявників, вищезазначені норми матеріального права касаційний суд застосував інакше та правильно.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність неоднакового у порівнянні зі справою, що розглядається, застосування судом касаційної інстанції статей 40, 42 КЗпП, оскільки надані на обґрунтування цього судові рішення ухвалені за інших обставин справ, установлених судами.
Разом із тим колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вбачає неоднакове та неправильне у справі, що розглядається, застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 235 КЗпП та Порядку.
Усуваючи розбіжності у правозастосуванні касаційним судом, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону № 108/95-ВР визначається за правилами, закріпленими у Порядку.
Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
З огляду на зміст наведених норм матеріального права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить висновку, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
У справі, що розглядається, касаційний суд зазначені положення КЗпП та Порядку не застосував, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про законність рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ураховуючи те, що висновок касаційного суду у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, ухвала Вищого адміністративного суду України від 7 червня 2013 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає скасуванню, а справа в цій частині - направленню на новий касаційний розгляд.
Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяви Міністерства юстиції України та Головного управління юстиції у Черкаській області задовольнити частково.
Сервисы для юристов