Постанова ВСУ від 13.07.2016 року у справі №3-519гс16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2016 року м. КиївСудова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Жайворонок Т.Є., суддів:Барбари В.П.,Колесника П.І., Берднік І.С.,Потильчака О.І., Ємця А.А., за участю представників:

позивача - Лавриненко К.Л., Гаврилюк О.О.,

відповідача - Шевченко А.І., Верхотурова О.О., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду м. Києва від 27 травня 2015 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 26 січня 2016 року у справі № 910/5748/15-г за позовом ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «ВіЕйБі Банк» до публічного акціонерного товариства «Компанія Росток» (далі - ПАТ «Компанія Росток») про стягнення коштів,

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної М.А. звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між ним як кредитодавцем і ПАТ «Компанія Росток» як позичальником укладено кредитний договір про надання кредиту у формі поновлювальної кредитної лінії з наступними змінами. Кредитор умови договору виконав і перерахував позичальникові передбачені договором кредитні кошти. Натомість позичальник порушив умови цього договору щодо порядку та строків сплати заборгованості за кредитом і процентів за користування кредитними коштами. Позивач просив стягнути з ПАТ «Компанія Росток» на свою користь 870 000,00 грн заборгованості за кредитом, 38 500,49 грн заборгованості за процентами, 816,58 грн пені за несвоєчасну сплату процентів, 230,98 грн - 3 % річних, 1 520,43 грн інфляційних збитків за несвоєчасну сплату процентів, 19,20 грн інфляційних збитків за несвоєчасну сплату комісії.

ПАТ «Компанія Росток» проти позову заперечувало та просило відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що на виконання його зобов'язань за кредитним договором між кредитодавцем (заставодержатель) та фізичною особою ОСОБА_12 (заставодавець) укладено договір застави майнових прав на грошові кошти, які знаходяться на рахунку останнього в ПАТ «ВіЕйБі Банк». Крім того, між фізичною особою ОСОБА_12 як кредитором і ПАТ «ВіЕйБі Банк» як новим кредитором укладено договір про відступлення права вимоги (з відкладальною обставиною) на зазначені грошові кошти. Відкладальною обставиною визначено невиконання ПАТ «Компанія Росток» зобов'язань за кредитним договором, з настанням якої до нового кредитора переходить право вимоги, що належить кредитору. Оскільки така відкладальна обставина настала, до ПАТ «ВіЕйБі Банк» перейшло право вимоги на заставлені грошові кошти, за рахунок яких здійснено погашення заборгованості ПАТ «Компанія Росток», а зобов'язання позичальника виконано у повному обсязі.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 27 травня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 26 січня 2016 року постанову апеляційного суду залишено без змін.

У заяві про перегляд з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій і прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: ст.ст. 601, 606 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), ст. 23 Закону України «Про заставу», ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 25 березня 2015 року у справі № 910/13889/14, від 23 березня 2016 року у справі № 910/27271/15, від 28 березня 2016 року у справі № 910/4339/15-г та від 30 березня 2016 року у справі № 915/1079/15, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені суб'єктом звернення обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню.

У справі, яка розглядається, судом встановлено, що 10 червня 2008 pоку між відкритим акціонерним товариством Всеукраїнський Акціонерний Банк (перейменовано на ПАТ «ВіЕйБі Банк») як кредитодавцем і закритим акціонерним товариством «Компанія Росток» (перейменовано на ПАТ «Компанія Росток») як позичальником укладено кредитний договір № 34 (далі - Кредитний договір) із наступними змінами, які було оформлено додатковими угодами та договорами про внесення змін (№№ 1-12).

Згідно з п. 1.1 Кредитного договору банк зобов'язався надати позичальникові у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у формі поновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом в сумі 870 000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 17,75 % річних (п. 1.1.3 Кредитного договору у редакції Договору про внесення змін від 21 березня 2011 року № 7).

Термін остаточного повернення кредиту - 5 червня 2015 року (п. 1.1.2 Кредитного договору у редакції Договору про внесення змін від 6 червня 2014 року № 12).

Відповідно до пункту 3.3 Кредитного договору позичальник зобов'язався сплачувати кредитодавцю проценти та комісії на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 2.8 Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди від 31 березня 2010 року № 4) позичальник зобов'язався сплачувати проценти, нараховані за місяць, не пізніше 15 календарного числа місяця, наступного за тим, за який вони нараховані.

Відповідно до п. 4.3 Кредитного договору у разі несвоєчасного погашення кредиту, сплати процентів та комісій, визначених цим договором, позичальник сплачує кредитодавцю пеню в національній валюті України у розмірі подвійної процентної ставки, визначеної в п. 1.1.3 цього договору, від суми відповідного непогашеного платежу за кожний день прострочення виконання, за реквізитами та у день, вказаними кредитодавцем.

На виконання умов Кредитного договору позивач надав відповідачеві 870 000,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

За змістом п. 2.11 Кредитного договору сторони передбачили, що в разі наявності у позичальника простроченої більше 5 (п'яти) банківських днів заборгованості за траншами/кредитом, нарахованими процентами та комісіями, передбаченими цим договором, банк має право призупинити надання траншів/кредиту та вимагати дострокового погашення заборгованості за цим договором у повному обсязі.

Листом від 9 лютого 2015 року № 31/2-1820 позивач звернувся до відповідача з вимогою про дострокове погашення кредиту за Кредитним договором, зокрема позивач вимагав достроково, протягом 30-ти календарних днів від дати отримання вимоги, погасити кредит у сумі 870 000,00 грн, заборгованість за процентами у сумі 38 500,49 грн, пеню за несвоєчасну сплату процентів за кредитом у сумі 816,58 грн, 3 % річних у сумі 230,98 грн, інфляційні збитки за несвоєчасну сплату процентів у сумі 1 520,43 грн, інфляційні збитки за несвоєчасну сплату комісії у сумі 19,20 грн. Вимогу направлено на адресу відповідача 11 лютого 2015 року.

Згідно з п. 1.3 Кредитного договору в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення Кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат виступає застава.

Відповідно до п. 1.3.2 Кредитного договору умови передачі майна у заставу та звернення стягнення на заставлене майно регулюються нормами чинного законодавства України і відповідним договором застави/поруки/іпотеки.

Кредитодавець має право звернути стягнення на предмет застави у разі неповернення позичальником кредиту в обумовлений цим договором строк, несплати процентів, комісій, штрафних санкцій згідно з умовами цього договору (п. 3.2.7 Кредитного договору).

21 березня 2011 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» (заставодержатель) і громадянином України ОСОБА_12 (заставодавець) укладено договір застави майнових прав № 34-З-2011 (далі - Договір застави).