П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2015 року м. Київ
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Колесника П.І.,суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Гуля В.С., Ємця А.А., Потильчака О.І., Шицького І.Б., -
за участю представників: Генеральної прокуратури України - Гнатюка М.М., Кабінету Міністрів України - Станецької О.В., Державного агентства лісових ресурсів України Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства - Багацького Є.Г., Ковельського спеціалізованого лісогосподарського приватного акціонерного товариства «Тур» - Смаля П.П., Олексюка А.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 25 грудня 2014 р. у справі № 903/543/14 за позовом заступника прокурора Волинської області в інтересах держави і територіальної громади в особі Волинської обласної ради, Волинської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства до Ковельського спеціалізованого лісогосподарського приватного акціонерного товариства «Тур» (далі - ПАТ «Тур»), Ковельської районної державної адміністрації, третя особа - Державна інспекція сільського господарства у Волинській області, про визнання недійсними та скасування державних актів на право постійного користування землею і повернення у державну власність земель лісового фонду, -
в с т а н о в и л а:
Заступник Генерального прокурора України у порядку статті 11119 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) подав заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 25 грудня 2014 р. у справі № 903/543/14 із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статей 71, 76 Цивільного кодексу УРСР (далі - ЦК УРСР) щодо пропущеного строку позовної давності.
На обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копію постанови Вищого господарського суду України від 11 квітня 2013 р. у справі № 5009/3483/12, в якій суд касаційної інстанції визнав правомірним висновок суду апеляційної інстанції щодо задоволення позову прокурора в інтересах держави в особі державної інспекції сільського господарства про визнання недійсним рішення від 19 травня 1998 р. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що позов у цій справі подано у межах встановленого строку позовної давності, оскільки прокурор дізнався про порушення інтересів держави оскарженим рішенням у квітні 2012 р., під час перевірки, тобто позовна давність у цій справі обчислюється від дня, коли про порушення права довідався прокурор. Аналогічну правову позицію викладено у наданій заявником копії постанови Вищого господарського суду України від 17 листопада 2011 р. у справі
№ 09/847.
Рішенням господарського суду Волинської області від 23 вересня 2014 р., залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 4 листопада 2014 р., у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 25 грудня
2014 р. постанову Рівненського апеляційного господарського суду від
4 листопада 2014 р. і рішення господарського суду Волинської області від
23 вересня 2014 р. залишено без змін.
Аргументуючи рішення, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо спливу строку позовної давності за вимогами поданого позову та про відсутність поважних причин для його поновлення. При цьому суд керувався приписами пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, статей 71, 76 ЦК УРСР.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 1 квітня 2015 р. справу № 903/543/14 допущено до провадження Верховного Суду України.
Ухвалою судді Верховного Суду України від 16 квітня 2015 р. відкрито провадження у справі № 903/543/14 щодо перегляду постанови Вищого господарського суду України від 25 грудня 2014 р. у цій справі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши викладені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з наведених нижче підстав.
Господарськими судами встановлено, що протягом 1976-1977 р.р. землі лісового фонду загальною площею 30639,7 га були передані колгоспами та радгоспами Ковельського району для ведення лісового господарства Ковельському міжколгоспно-радгоспному лісгоспу на підставі відповідних актів.
12 квітня 1994 р. на землі лісового фонду, що перебували у користуванні ПАТ «Тур», було видано державні акти на право постійного користування землями, які за формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства. Державні акти зареєстровано в установленому порядку у книзі записів державних актів на право користування землею Ковельського району.
Підставою для видачі цих державних актів на право постійного користування землями зазначено рішення Волинської обласної ради від
17 березня 1994 р. № 17/11.
Водночас порушення вимог чинного законодавства на час видачі державних актів від 12 квітня 1994 р. серії ВЛ № 3-23 ПАТ «Тур» підтверджено результатами перевірки, проведеної Державною інспекцією сільського господарства області, про що зазначено у листах Волинської облдержадміністрації від 2 червня 2014 р. № 2786/54/2-14 і Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства від 28 травня 2014 р. № 412.
Відповідно до ст. 76 ЦК Української РСР право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і переривання перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і
ст.ст. 78 і 79 цього Кодексу.
За змістом ст.ст. 71, 75, 80 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Сервисы для юристов