П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2016 року м. Київ
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Барбари В.П.,
суддів: Ємця А.А., Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б., -
за участю представників:публічного акціонерного товариства «Криворізький турбінний завод «Констар» - публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега-Поліс» - товариства з обмеженою відповідальністю «Енерготехпром» - Жолнеровської Н.В., Івасів Ю.Ю., Харабет О.І., Тарнавської О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2015 року у справі № 910/5928/15-г за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Енерготехпром» (далі - ТОВ «Енерготехпром»), приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега-Поліс» (далі - ПрАТ «СК «Мега-Поліс»), третя особа - публічне акціонерне товариство «Криворізький турбінний завод «Констар» (далі - ПАТ «Криворізький турбінний завод «Констар»), про визнання недійсним договору відступлення права вимоги,
в с т а н о в и л а:
Суб'єкт права на звернення до Верховного Суду України порушує питання про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2015 року у справі № 910/5928/15-г із підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 12 листопада 2015 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
У заяві про перегляд постанови ПАТ «Укрсоцбанк» посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК), внаслідок чого, на думку заявника, було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяви ПАТ «Укрсоцбанк» надано копії постанов Вищого господарського суду України від 08 грудня 2015 року у справі № 910/5927/15-г, від 28 серпня 2014 року у справі № 925/19/14, від 22 квітня 2014 року у справі № 912/856/13, від 28 липня 2014 року у справі № 910/21647/13, від 29 січня 2015 року у справі № 910/12983/14, в яких суд касаційної інстанції, на думку суб'єкта звернення, по-іншому застосував зазначені норми матеріального права при вирішенні спору у подібних правовідносинах.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ПАТ «Укрсоцбанк», ТОВ «Енерготехпром», ПАТ «Криворізький турбінний завод «Констар», ПрАТ «СК «Мега-Поліс» перевіривши наведені суб'єктом звернення обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій у межах наданих їм процесуальним законом повноважень, предметом позову є вимога про визнання недійсним із моменту укладення договору відступлення права вимоги від 08 серпня 2014 року № 0808, укладеного між ТОВ «Енерготехпром» і ПрАТ «СК «Мега-Поліс» (далі - Договір).
ПАТ «Укрсоцбанк» зазначило, що укладений між відповідачами Договір не відповідає вимогам статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), оскільки його вчинено з порушенням положень статей 2, 31 Закону України «Про стахування», що за змістом статті 215 ЦК є підставою для визнання його недійсним.
При цьому позивач зауважив, що останній хоча він і не сторона Договору, проте є заінтересованою особою у контексті статей 215, 216 ЦК, оскільки укладення оспорюваного правочину спрямовано на невиконання кредиторських вимог ПАТ «Укрсоцбанк», визнаних Господарським судом Дніпропетровської області у справі № 904/5722/14 про банкрутство ПАТ «Криворізький турбінний завод «Констар».
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12 травня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 вересня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 12 листопада 2015 року зазначені судові рішення залишено без змін.
При цьому суд касаційної інстанції виходив із того, що позивачем не доведено в установленому законом порядку наявності правових підстав для визнання оспорюваного Договору недійсним, а також порушення його прав цим правочином.
У постановах від 08 грудня 2015 року у справі № 910/5927/15-г, від 28 серпня 2014 року у справі № 925/19/14, від 22 квітня 2014 року у справі № 912/856/13, від 28 липня 2014 року у справі № 910/21647/13, від 29 січня 2015 року у справі № 910/12983/14 Вищий господарський суд України, на думку заявника, дійшов протилежного висновку щодо застосування норм матеріального права, які регулюють правовідносини, пов'язані із визнанням господарського зобов'язання недійсним.
Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого.
При вирішенні справи судами встановлено, що 08 серпня 2014 року між ТОВ «Енерготехпром» (кредитор) і ПрАТ «СК «Мега-Поліс» (новий кредитор) укладено Договір, за умовами якого кредитор зобов'язався відступити (передати) новому кредитору за цим Договором право вимоги до боржника ПАТ «Криворізький турбінний завод «Констар», а новий кредитор зобов'язався сплатити кредитору грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору, встановленій у пункті 3.9 Договору, та набути зазначене право вимоги за договором поставки № 99а, укладеним 24 травня 2007 року між ТОВ «Енерготехпром» і ПАТ «Криворізький турбінний завод «Констар».
Відповідно до пункту 2.2 Договору загальний розмір заборгованості боржника, право вимоги якої відступлено згідно із цим Договором, становить 761 490,00 грн.
Як передбачено пунктами 3.9 - 3.11 Договору, ціна договору є сумою грошових коштів у національній валюті України та визначається сторонами окремо. Новий кредитор сплачує ціну Договору на поточний рахунок кредитора. Сплата ціни договору вважається здійсненою в момент зарахування на поточний рахунок кредитора грошових коштів від нового кредитора у розмірі ціни Договору, яка визначається сторонами.
Зі змісту умов цього Договору вбачається, що кредитор ТОВ «Енерготехпром» уступило грошову вимогу до боржника в обмін на грошові кошти, які новий кредитор ПрАТ «СК «Мега-Поліс» зобов'язалося сплатити останньому, тобто за умовами оспорюваного Договору фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника).
Водночас слід зазначити, що правовідносини стосовно фінансування під відступлення права грошової вимоги урегульовано главою 73 ЦК.
Так, відповідно до частини першої статті 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
При цьому якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (частина перша статті 1084 ЦК).
Аналогічні положення наведено і у пунктах 3.2 і 3.7 оспорюваного Договору, відповідно до яких сторони погодили, що після переходу до нового кредитора права вимоги в останнього виникає право на грошові кошти, які він отримає від боржника у погашення заборгованості за виконання зобов'язань за договором поставки. Кредитор ТОВ «Енерготехпром» не відповідає перед новим кредитором ПАТ «СК «Мега-Поліс» у випадку, якщо одержані новим кредитором від боржника суми будуть меншими від суми, сплаченої новим кредитором за цим Договором.
Разом із тим щодо суб'єктного складу таких правовідносин у частині третій статті 1079 ЦК зазначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно з визначенням термінів, наведеним у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.
Сервисы для юристов