ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2024 року
м. Київ
cправа № 913/176/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Луганської області від 24.08.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 у справі
за позовом заступника керівника Лисичанської окружної прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Луганської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайммед»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунальне некомерційне підприємство Луганської обласної ради «Луганська обласна дитяча клінічна лікарня»,
про визнання недійсним пункту договору та стягнення 254 335,08 грн.
У судовому засіданні взяли участь: прокурор - Зарудяна Н. О. та представник відповідача - Гурська А. С.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У травні 2023 року заступник керівника Лисичанської окружної прокуратури Луганської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Луганської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації звернувся до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайммед» (далі - ТОВ «Прайммед») про визнання недійсним пункту 3.2 договору від 31.07.2020 № 113, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством Луганської обласної ради «Луганська обласна дитяча клінічна лікарня» та ТОВ «Прайммед» (далі - договір від 31.07.2020 № 113), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 254 355,08 грн, а також стягнення отриманих без правової підстави грошових коштів у сумі 254 355,08 грн.
1.2. Прокурор, звертаючись до суду, вказував, що при укладанні договору від 31.07.2020 № 113 у пункті 3.2 в період дії карантину через COVID-19 було безпідставно включено до загальної суми товару (гнучкий волокно-оптичний назофаринголарингоскоп) ПДВ, що є порушенням пунктів 71, 72 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки операції з постачання на митній території України товарів, необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби, у період проведення закупівлі та укладення договору звільнені від оподаткування ПДВ. Враховуючи невідповідність пункту 3.2 договору від 31.07.2020 № 113 вимогам пунктів 71, 72 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, позивач вважає, що наявні підстави для визнання його недійсним у частині включення до договірної ціни ПДВ у сумі 254 355,08 грн та застосування наслідків недійсності шляхом стягнення отриманих без правової підстави грошових коштів у розмірі 254 355,08 грн.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Луганської області від 24.08.2023 у справі № 913/176/23 (суддя Голенко І. П.) у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Приймаючи рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що Прокурор не надав суду доказів, які б підтверджували той факт, що пункт 3.2 договору від 31.07.2020 № 113 суперечить нормам Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; порушення форми правочину, встановленої законом; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
З огляду на висновок суду про недоведеність Прокурором невідповідності договору від 31.07.2020 № 113 вимогам закону та відмову у задоволенні цієї вимоги суд зауважив, що вимога про стягнення отриманих без достатньої правової підстави грошових коштів є похідною та відповідно також не підлягає задоволенню.
2.3. Апеляційний господарський суд постановою від 17.10.2023 (Шутенко І. А. - головуючий, судді: Гребенюк Н. В., Слободін М. М.) рішення місцевого господарського суду залишив без змін.
2.4. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду та зазначив, що встановлення обставин щодо недотримання передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224, якою затверджено Перелік товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість та які звільняються від сплати ввізного мита (далі - Перелік № 224), умов для віднесення поставленого за договором від 31.07.2020 №113 товару до товарів, операції з постачання яких звільняються від оподаткування на додану вартість, виключає таке звільнення, у зв`язку з чим відсутнє порушення відповідачем вимог пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України і Переліку № 224 у частині включення суми ПДВ до вартості товару, що, у свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав для визнання пункту 3.2 договору від 31.07.2020 № 113 недійсним.
Водночас щодо клопотання Прокурора про долучення додаткових доказів апеляційний господарський суд, проаналізувавши положення частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначив, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від скаржника. При цьому судом першої інстанції були створені всі належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав, однак Прокурор під час підготовчого провадження у справі № 913/176/23 та навіть під час розгляду справи по суті не звертався до суду з клопотанням про витребування доказів, забезпечення доказів тощо, а лише після винесення рішення у справі почав збирати такі докази, що підтверджується запитом від 01.09.2023. Прокурор не навів апеляційному господарському суду обставин, що перешкоджали йому зробити це у суді першої інстанції, а отже, у разі відсутності доказів щодо неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції, апеляційний суд залишає такі докази поза увагою та не приймає їх до розгляду. З огляду на викладене апеляційний господарський суд дійшов висновку про відхилення клопотання Прокурора про долучення додаткових доказів.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Луганської області від 24.08.2023 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 у справі № 913/176/23, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Луганської області.
3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 3 частини 3 статті 287 ГПК України.
3.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду з питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо дотримання вимог пункту 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України і Переліку № 224 у частині включення суми ПДВ до вартості товару, за умови недобросовісної поведінки відповідача щодо умисного неподання суду наявних у нього письмових доказів.
3.4. У тексті касаційної скарги скаржник також звертає увагу, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, зокрема, положення частини 3 статті 269 ГПК України щодо наявності поважних причин неподання доказів під час розгляду справи по суті, а саме: відсутність у розпорядженні Прокурора, позивача, третьої особи таких доказів (документація залишилася на окупованій території, про що прямо повідомила суд третя сторона), припущення добросовісності виконання процесуальних обов`язків відповідачем, який повідомив суд про відсутність таких документів, а також переконання Прокурора у тому, що у разі виникнення будь-якого додаткового спірного питання суд надасть можливість учасникам справи подати свої письмові пояснення. Враховуючи той факт, що Прокурором доведено, а відповідачем не спростовано недобросовісність дій з боку останнього (у виді введення суду в оману стосовно наявності письмових доказів), вважає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання Прокурора щодо долучення додаткових доказів, чим порушив норми процесуального права.
Сервисы для юристов