П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 листопада 2014 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого суддів: Яреми А.Г., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кольчуга-Київ» до ОСОБА_7 про стягнення суми боргу за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Кольчуга-Київ» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року,
в с т а н о в и л а :
У березні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кольчуга-Київ» (далі - ТОВ «Кольчуга-Київ») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення суми боргу.
Зазначало, що в листопаді 2007 року ОСОБА_7 отримав від ОСОБА_8 готівкові кошти у розмірі 1 962 788 доларів США, а також 4 647 500 грн - на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю «Енергогазінвестконсалт» (далі - ТОВ «Енергогазінвестконсалт»), директором якого він на той час був, про що ним 13 жовтня 2010 року складено письмову розписку.
Зазначені кошти були надані ОСОБА_7 на умовах придбання земельної ділянки, оформлення документації та подальшої реалізації цієї земельної ділянки. У розписці ОСОБА_7 зазначив, що він мав повернути: на рахунок відкритого акціонерного товариства «УЕМ» 4 647 500 грн та 20% кредитної ставки, усього 5 млн 577 тис. грн; готівкові кошти на користь ОСОБА_8 у сумі, еквівалентній 1 962 788 доларів США, що станом на 13 жовтня 2010 року становило 15 525 653 грн за курсом Національного банку України (далі - НБУ), і 15% річних та у сумі, еквівалентній 3 млн доларів США, що станом на 13 жовтня 2010 року становило 23 млн 730 тис. грн за курсом НБУ, а всього 44 832 653 грн.
За договором про відступлення права вимоги від 11 березня 2013 року ОСОБА_8 та ТОВ «Енергогазінвестконсалт» відступили права вимоги до ОСОБА_7, що засвідчені вказаною письмовою розпискою від 13 жовтня 2010 року, на користь ТОВ «Кольчуга-Київ».
Посилаючись на те, що в грудні 2011 року ОСОБА_7 повернув лише частину боргу, - 6 млн грн., просило на підставі статей 526, 530, 536, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) стягнути з нього 49 077 775 грн боргу станом на 11 березня 2013 року з урахуванням індексу інфляції й процентів річних.
У вересні 2013 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Кольчуга-Київ» про визнання недійсним пункту 1.3 договору про відступлення права вимоги від 11 березня 2013 року.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 8 жовтня 2013 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_7 залишено без розгляду.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 8 жовтня 2013 року позовні вимоги ТОВ «Кольчуга-Київ» задоволено: стягнуто з ОСОБА_7 на користь ТОВ «Кольчуга-Київ» 49 077 775 грн боргу та 3 441 грн судового збору.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 5 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 8 жовтня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кольчуга-Київ» відмовлено.
У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року ТОВ «Кольчуга-Київ» порушує питання про скасування зазначеної ухвали та прийняття нового рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 1046 - 1051 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
В обґрунтування заяви ТОВ «Кольчуга-Київ» надало рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2011 року, від 20 березня 2013 року, від 19 вересня 2012 року, від 23 листопада 2011 року, від 1 серпня 2012 року, від 25 січня 2012 року, від 26 жовтня 2011 року та від 25 липня 2012 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2014 року цивільну справу за позовом ТОВ «Кольчуга-Київ» до ОСОБА_7 про стягнення суми боргу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ТОВ «Кольчуга-Київ» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
За положеннями статті 353, пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 11 березня 2013 року між ОСОБА_8, ТОВ «Енергогазінвестконсалт» (первісні кредитори) і ТОВ «Кольчуга-Київ» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, за яким первісні кредитори передали, а новий кредитор прийняв на себе право вимоги, що належить первісним кредиторам, і став кредитором у зобов'язаннях, які посвідчено письмовою розпискою ОСОБА_7 від 13 жовтня 2010 року.
Згідно з указаною розпискою у листопаді 2007 року ОСОБА_7 взяв у ОСОБА_8 готівкові кошти у розмірі 1 962 780 доларів США для придбання на користь ТОВ «Енергогазінвестконсалт» земельної ділянки площею 30 га, що розташована на Арабатській стрілці Генічеського району Херсонської області, а також на рахунок ТОВ «Енергогазінвестконсалт» було зараховано 4 647 500 грн. Зазначені грошові кошти були надані на умовах придбання земельної ділянки, її оформлення й подальшої реалізації з метою отримання прибутку та відповідно його поділу.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Кольчуга-Київ», апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що правовідносини сторін за своєю юридичною природою не є позиковими, оскільки не доведено факт отримання ОСОБА_7 від ОСОБА_8 і ТОВ «Енергогазінвестконсалт» грошових коштів за розпискою в позику, тобто у власність, як це передбачено статтею 1046 ЦК України.
Разом із тим у рішеннях суду касаційної інстанції, які надані заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 1046 -1051 ЦК України, містяться висновки про таке:
- у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2011 року касаційний суд дійшов висновку про те, що розписка, за якою одна особа бере грошові кошти в борг у іншої особи й зобов'язується повернути борг у повному обсязі після продажу своєї квартири, відповідно до положень статей 1046 - 1047 ЦК України є підтвердженням укладення договору позики, що і є підтвердженням факту передачі грошових коштів, оскільки останній є укладеним з моменту передачі грошей;
- у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2013 року міститься висновок про те, що договір позики, за яким одна особа пропонувала передати іншій особі грошові кошти, а інша особа прийняла їх і зобов'язалась повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів, є укладеним і підтверджує факт отримання позичальником грошових коштів у момент його укладення;
- у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року касаційний суд, застосувавши положення частини першої статті 1049 ЦК України, зазначив про те, що умова договору позики про повернення позичальником подвійної її суми у разі неповернення боргу в розмірі та у строк, передбачені договором позики, є санкцією за неналежне виконання зобов'язання, яка прямо передбачена договором і є обов'язковою для виконання позичальником;
- у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2011 року міститься висновок про те, що позикодавець - фізична особа, який не є фінансовою установою чи фізичною особою-підприємцем, має право на одержання від позичальника процентів від суми позики;
- у рішеннях колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 серпня 2012 року та від 25 січня 2012 року суди вирішували спори про стягнення коштів від продажу будинку й завдатку як безпідставно набутих відповідно до статті 1212 ЦК України;
Сервисы для юристов