Постанова ВСУ від 11.11.2015 року у справі №6-2127цс15

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А.,Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Шицького І.Б., Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_14 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», треті особи: ОСОБА_15, ОСОБА_16, про визнання зобов'язань за договором іпотеки та застави майна припиненими та зобов'язання вчинити певні дії за заявою ОСОБА_14 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2015 року,

в с т а н о в и л и:

У грудні 2013 року ОСОБА_14 звернулася до суду з вищезазначеним позовом.

Зазначала, що 30 грудня 2009 року між публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») та ОСОБА_15 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати останньому грошові кошти в сумі 980 тис. грн, а ОСОБА_15 зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором цього ж дня між ОСОБА_14 та ПАТ «Державний ощадний банк України» було укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку було передано нерухоме майно - нежитлові приміщення, підвальний та цокольний поверхи загальною площею 725 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_1. Крім того, 30 грудня 2009 року між банком та ОСОБА_16, від імені якого діяла ОСОБА_14, укладено договір застави, предметом якого є автомобіль марки Lexus, 2005 року випуску. Станом на 13 грудня 2013 року заборгованість за вказаним кредитним договором погашена в повному обсязі, а тому зобов'язання за іпотечним договором та договором застави припинилися.

На підставі статей 575, 593, 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 28 Закону України «Про заставу», статті 17 Закону України «Про іпотеку», статті 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ОСОБА_14 просила позов задовольнити.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 8 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 12 лютого 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_14 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_14 відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судового рішення ОСОБА_14 порушує питання про скасування рішення суду касаційної інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави, - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 598 та 599 ЦК України, статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Для підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_14 посилається на постанову Вищого господарського суду України від 27 жовтня 2014 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_14, її представника ОСОБА_17, представників ПАТ «Державний ощадний банк України» Канципи Є.С., Пелиха А.Б., перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 30 грудня 2009 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_15 укладено договір відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого ОСОБА_15 отримав у кредит кошти в розмірі 980 тис. грн зі сплатою 12,5 % річних. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 30 грудня 2009 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_14 було укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно - нежитлові приміщення, підвальний та цокольний поверхи загальною площею 725 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_1. Того ж дня на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_16, від імені якого діяла ОСОБА_14, було укладено договір застави, предметом якого є автомобіль марки Lexus, 2005 року випуску.

Відповідно до п. 9.1 договору іпотеки він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення та діє до виконання зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі (том 1, а.с. 28).

Згідно пункту 4.4 договору застави право застави припиняється виконанням у повному обсязі зобов'язання за кредитним договором. Згідно пункту 9.1 договору застави цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до виконання заставодавцем зобов'язання за кредитним договором № 98 від 30 грудня 2009 року та додатковими угодами до нього у повному обсязі.

У відповідності до підпункту 3.3.1 кредитного договору позичальник зобов'язаний точно в строки обумовлені цим договором, повернути кредит в сумі 980 тис. грн та своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, комісійні винагороди за банківські послуги та належним чином виконувати взяті на себе інші зобов'язання за цим договором. Згідно пункту 7.5 кредитного договору при здійсненні позичальником останнього платежу в погашення заборгованості за кредитом позичальник спільно з банком здійснюють звірку проведених розрахунків, уточнюють наявність чи відсутність заборгованості перед банком по кредиту, процентах та інших платежах. Відповідно до пункту 8.1 кредитного договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань по цьому договору.

У відповідь на звернення позивачки про виведення з-під обтяження нерухомого майна листом від 22 листопада 2013 року ПАТ «Державний ощадний банк України» повідомило, що за невиконання ОСОБА_14 умов договору іпотеки їй нараховано штраф за несвоєчасне страхування предмета іпотеки та ненадання банку відповідних документів на підтвердження його страхування, що є порушенням підпункту 3.3.4 договору іпотеки, тому на підставі пункту 7.2 цього договору банком застосовано штраф, нарахований у сумі 41 349 грн 50 коп.

Станом на 29 січня 2014 року відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором залишок позики становив 0 грн 00 коп., нараховані та несплачені відсотки за користування позикою - 0 грн 00 коп., нарахована та несплачена пеня за основним боргом - 0 грн 00 коп., нарахована та несплачена пеня за відсотками - 0 грн 00 коп., штраф, згідно з пунктом 7.2 іпотечного договору (невиконання пп. 3.3.4 цього договору) складає 41 349 грн 5<http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2128/ed_2015_06_04/pravo1/T041618.html?pravo=1> коп.

Відмовляючи ОСОБА_14 в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що нараховані банком штрафні санкції за неналежне виконання умов договору іпотеки є складовою кредитного зобов'язання, на забезпечення виконання якого і було укладено договір іпотеки.

Разом з цим Вищий господарський суд України у постанові від 27 жовтня 2014 року, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, про задоволення аналогічного позову, дійшов висновку, що зобов'язання за іпотечним договором припинилося в силу закону внаслідок припинення зобов'язання за основним кредитним договором, оскільки заборгованість за кредитом відсутня, а нараховані на підставі договору про іпотеку штрафні санкції не є частиною кредитної заборгованості.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.