П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 листопада 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
Головуючого Романюка Я.М.,Суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства «Стрийтеплоенерго» до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення, за заявою ОСОБА_7 про перегляд рішення апеляційного суду Львівської області від 14 листопада 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 березня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У листопаді 2013 року комунальне підприємство «Стрийтеплоенерго» (далі - КП «Стрийтеплоенерго») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення, посилаючись на те, що відповідачі проживають в квартирі АДРЕСА_1 та користуються послугами централізованого опалення, які надає позивач. Відповідачі не здійснюють оплату за надані послуги з централізованого опалення, у зв'язку з чим станом на 1 жовтня 2013 року утворилась заборгованість в розмірі 10 508 грн. 68 коп., яку позивач просив стягнути на свою користь.
Рішенням Стрийського міськрайонного суду від 31 липня 2014 року в позові відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Львівської області від 14 листопада 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на користь КП «Стрийтеплоенерго» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення в розмірі 8 296 грн. 16 коп.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 березня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.
У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_7 просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 19 Закону України «Про теплопостачання», статей 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.
Відповідно до змісту ст. 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
Судом установлено, що згідно акта ВАТ «СКБ «Геотехніка» від 10 серпня 2010 року квартира відповідачів за адресою АДРЕСА_1, з вересня 2009 року відключена від централізованого опалення. Відповідно до заяв ОСОБА_7 від 12 жовтня 2009 року та 10 лютого 2011 року на ім'я директора КП «Стрийтеплоенерго» ОСОБА_7 повідомляв КП «Стрийтеплоенерго» про відключення його квартири від централізованого опалення та просив припинити нарахування плати за опалення.
Згідно з актом, складеним 10 серпня 2010 року ВАТ «Геотехніка», на балансі якого знаходиться будинок АДРЕСА_1, квартира відповідачів відключена від централізованого опалення з вересня 2009 року. З цього акту також вбачається, що відповідачами не дотриманий порядок відключення від централізованого опалення.
Жодних даних про те, що будинок в цілому відключений від централізованого опалення не пред'явлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі не користуються послугами КП «Стрийтеплоенерго» з теплопостачання, оскільки в їхній квартирі відсутнє централізоване опалення, будь-яких договірних відносин між позивачем та відповідачами не існувало, оскільки останні не укладали з позивачем договорів на постачання теплової енергії до їхньої квартири, відповідачі обігрівають квартиру за допомогою власного індивідуального опалення, а тому в позивача відсутні підстави для нарахування боргу за послуги з теплопостачання до квартири відповідачів.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідачі на порушення встановленого законом порядку та без відповідних на те дозволів відключили квартиру від централізованого опалення, тому в останніх не припинилось зобов'язання з оплати послуг з централізованого опалення. Оскільки відповідачі в своїх запереченнях просили застосувати строк позовної давності, суд дійшов висновку про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення в межах трирічного строку позовної давності за період з жовтня 2010 року по жовтень 2013 року.
Проте у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 березня 2015 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, виходив із того, що ставлячи питання про стягнення заборгованості за теплопостачання, товариство не надано доказів постачання теплової енергії ні до квартири відповідача, ні до будинку, в якому розташована квартира відповідача. Як доказ постачання відповідачеві теплової енергії, позивачем було надано лише договір, укладений із газопостачальною організацією, на поставку газу, що ніяким чином не доводить факту постачання позивачем теплової енергії як до будинку, в якому проживає відповідач, так і до належної квартири. Оскільки обставини, пов'язані із перевіркою наявності заборгованості за спожиті послуги з централізованого теплопостачання, а також визначення розміру такої заборгованості, судами у порушення норм матеріального права належним чином не з'ясовані, що унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, що мають визначальне значення для правильного вирішення справи.
Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме: статті 19 Закону України «Про теплопостачання», статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначених вище норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
За положеннями частини першої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
У відповідності до пункту 25 Правил самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Сервисы для юристов