П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 березня 2015 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого суддів: Яреми А.Г., Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,Сімоненко В.М., -розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про визнання права власності за заявою ОСОБА_8 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2014 року,
в с т а н о в и л а :
У червні 2013 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_9 про визнання права власності.
Зазначав, що з 28 лютого 1997 року до 20 серпня 2013 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_9 За час шлюбу ними було придбано: житловий будинок АДРЕСА_1; промислові магазини площею 38,5 кв.м та 93,22 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 та автомобіль марки «MERCEDES-BENZ S-350».
Посилаючись на те, що шлюб між ними розiрвано, проте згоди щодо поділу спільного сумісного майна не досягнуто, у процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, просив у порядку поділу зазначеного майна визнати за ним право власності на 1/2 частину вказаних житлового будинку, автомобіля, промислових магазинів, грошових коштів, що розміщені на рахунках фізичної особи-підприємця ОСОБА_9, і товарно-матеріальних цінностей фізичної особи-підприємця ОСОБА_9 і стягнути з ОСОБА_9 на його користь 57 304 грн 45 коп. - 1/2 частину боргового зобов'язання, що стягнуто з ОСОБА_9 та ОСОБА_8 солідарно на користь публічного акціонерного товариства «Комерційного Банку «ПриватБанк» рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2012 року.
У жовтні 2013 року ОСОБА_9 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_8 про визнання права власності.
Посилаючись на те, що за час шлюбу нею та ОСОБА_8 було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 та автомобіль марки «MERCEDES-BENZ S-350», просила в порядку поділу цього майна визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку, стягнути з ОСОБА_8 на її користь 90 тис. грн грошової компенсації за 1/2 частину зазначеного автомобіля та 57 304 грн 45 коп. - 1/2 частину боргового зобов'язання.
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_8 задоволено частково: визнано за ОСОБА_8 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 та на 1/2 частину автомобіля марки «MERCEDES-BENZ S-350»; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; зустрічні позовні вимоги ОСОБА_9 задоволено частково: визнано за ОСОБА_9 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 7 жовтня 2014 року рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2013 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 про визнання права власності на 1/2 частину промислового магазину загальною площею 38,5 кв. м та промислового магазину з мансардними спорудами загальною площею 93,22 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_8 відмовлено; у решті - рішення суду залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2014 року відмовлено ОСОБА_8 у відкритті касаційного провадження в зазначеній справі з підстав, передбачених пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2014 року ОСОБА_8 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та прийняття нового рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 57, 60, 61 Сімейного кодексу України (далі - СК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
В обґрунтування заяви ОСОБА_8 надав ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2013 року, від 11 травня 2012 року, від 23 листопада 2011 року, від 30 жовтня 2013 року, від 18 грудня 2013 року та від 3 серпня 2011 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2015 року цивільну справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про визнання права власності допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_8 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що з 28 лютого 1997 року до 20 серпня 2013 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 перебували у шлюбі.
За час шлюбу ними набуте майно: житловий будинок АДРЕСА_1; автомобіль марки «MERCEDES-BENZ S-350»; нежитлові будівлі (промислові магазини) площею 38,5 кв.м та 93,22 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, які використовуються ОСОБА_9 для здійснення підприємницької діяльності.
Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 3 грудня 2004 року ОСОБА_9 на праві приватної власності належить нежитлова будівля, а саме промисловий магазин, 1 А, площею 38,5 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2.
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 1 лютого 2008 року визнано за ОСОБА_9 право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - промисловий магазин площею 93,22 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2. Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно Переяслав-Хмельницького бюро технічної інвентаризації від 19 лютого 2008 року за ОСОБА_9 зареєстровано право власності на вказаний магазин.
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця від 10 червня 2003 року ОСОБА_9 зареєстрована як фізична особа-підприємець.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 у частині визнання за ним права власності на 1/2 частину спірних магазинів, суд першої інстанції вважав, що спірні магазини використовуються ОСОБА_9 як фізичною особою-підприємцем і належать їй як фізичній особі-підприємцю, і, застосувавши норми статті 52 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 57, 61 СК України, дійшов висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, тому поділу не підлягає, при цьому ОСОБА_8 має право лише на частку одержаних доходів від діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_9
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 про визнання за ним права власності на 1/2 частину спірних магазинів і ухвалюючи в цій частині нове рішення, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину зазначених магазинів, водночас змінив мотивувальну частину рішення суду, указавши, що у разі, якщо майно придбане за спільні кошти, воно є спільною сумісною власністю подружжя, та при передачі цього майна для здійснення підприємницької діяльності ОСОБА_9 воно належить їй як приватному підприємцю, при цьому спірне майно повинно включатись до спільної маси й ураховуватись під час поділу; водночас другий з подружжя має право вимагати виплати йому сум (грошової компенсації за частку спірного майна) у разі пред'явлення такого позову й доведеності, що це майно було придбане за спільні кошти подружжя.
Разом із тим у судових рішеннях суду касаційної інстанції, які надані заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 57, 60, 61 СК України, містяться такі висновки:
- в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2013 року касаційний суд указав на те, що у силу положень статті 61 СК України, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої зазначеної статті, спільним майном подружжя може бути й майно, яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів;
- в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2012 року касаційний суд погодився з висновками апеляційного суду, який, визнаючи за особою право власності на частину приміщення, що було придбане сторонами за час шлюбу й використовувалось одним із подружжя для здійснення підприємницької діяльності, виходив із того, що спірне приміщення збудоване за спільні кошти подружжя, а також з недоведеності факту, що це приміщення є майном фізичної особи-підприємця;
- в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2011 року касаційний суд погодився з висновками апеляційного суду, який, установивши, що договір купівлі-продажу комплексу торгових павільйонів, які були придбані особою за час шлюбу, був укладений з покупцем як фізичною особою, а отже, сторони набули права спільної сумісної власності на спірні павільйони, тому розмір часток подружжя при поділі цього майна повинен визначатись за правилами статті 70 СК України; при цьому той факт, що придбавалось воно одним із подружжя для здійснення підприємницької діяльності та фактично з такою метою використовується, правового значення не має й правовий режим цього майна не змінює;
Сервисы для юристов