ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г.,суддів:Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,Сімоненко В.М., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2014 року,
в с т а н о в и л а :
У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 3 липня 2007 року між банком і
ОСОБА_8 було укладено договір, за умовами якого ПАТ КБ "ПриватБанк" надало відповідачці кредит у розмірі 3 600 грн зі сплатою 12% річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення до 3 липня 2009 року.
Оскільки ОСОБА_8 належним чином не виконала своїх грошових зобов'язань, банк просив стягнути з відповідачки заборгованість у розмірі 23 002 грн 93 коп., у тому числі: 2880 грн 62 коп заборгованості за кредитом, 9105 грн 40 коп заборгованості по процентам за користування кредитом, 342 грн 80 коп заборгованості по комісії за користування кредитом, 9102 грн 54 коп пені за несвоєчасне виконання зобов'язання, а також 1571 грн 57 коп штрафу за порушення строків внесення платежів.
Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено, постановлено стягнути з ОСОБА_8 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі
23 002 грн 93 коп.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення суду апеляційної інстанції на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції, а справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 61 Конституції України, частини третьої статті 254, статей 256-258, частин першої, п'ятої статті 261, статей 549, 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
На підтвердження своїх доводів ОСОБА_8 наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року, від 19 березня 2014 року, від 26 березня 2014 року, від 18 червня 2014 року, від 20 серпня 2014 року та від 3 вересня 2014 року.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 8 грудня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Судами під час розгляду справи встановлено, що 3 липня 2007 року між банком та ОСОБА_8 було укладено договір, за умовами якого ПАТ КБ "ПриватБанк" надало відповідачці кредит у розмірі 3 600 грн зі сплатою щомісяця 1% на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення до 3 липня 2009 року, а також сплатою щомісячної винагороди за
надану послугу в розмірі 43 грн 20 коп та єдиноразової винагороди 600 грн. за надану фінансову послугу. Договір складається із заяви кредитора та доданих до нього умов і правил надання банком послуг та тарифів.
22 жовтня 2008 року Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області було видано судовий наказ про стягнення із ОСОБА_8 на користь банку заборгованості за вищевказаним кредитним договором, однак визначена судом сума відповідачкою сплачена не була.
Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив із того, що надані банком при зверненні із позовом до суду Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка" (Стандарт), в редакції, які містять п. 5.5. щодо збільшення строку позовної давності до п'яти років, не можуть бути визнані такими, що приймалися сторонами при отриманні кредиту, оскільки в матеріалах справи наказного провадження про стягнення із ОСОБА_8 на користь банку заборгованості за вищевказаним кредитним договором містяться Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка" (Стандарт), що були долучені банком до заяви про видачу судового наказу, які не містять пункту 5.5. щодо збільшення строків позовної давності до п'яти років. Кінцевий строк погашення кредиту сплив 3 липня 2009 року, останній платіж відповідачка здійснила 18 травня 2010 року, а до суду із позовом банк звернувся лише 23 вересня 2013 року, тобто із пропуском трирічного строку позовної давності.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, задовольняючи позов та відхиляючи заяву ОСОБА_8 про застосування позовної давності, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що відповідно до пункту 5.5. Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка" (Стандарт), які були долучені банком до позовної заяви, строк позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів за даним договором встановлено сторонами тривалістю п'ять років.
Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ суд касаційної інстанції виходив із того, що оскільки Умови надання споживчого кредиту відповідачем не підписані, і позивач не довів укладення між сторонами договору, який передбачав би збільшення строку позовної давності, застосуванню підлягає загальний трирічний строк позовної давності, передбачений законом.
Сервисы для юристов