Постанова ВСУ від 10.06.2015 року у справі №6-70цс15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,суддів:Григор'євої Л.І.,Гуменюка В.І.,Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л.,Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом приватного підприємства «Таврія» до ОСОБА_8, фермерського господарства «Скорук Максим Анатолійович», управління Держземагентства у Нікопольському районі Дніпропетровської області, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська обласна земельна агенція», про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання договору оренди земельної ділянки поновленим та зобов'язання вчинити певні дії щодо укладення додаткової угоди та за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про визнання недійсним акта відновлення меж земельної ділянки і договору оренди земельної ділянки за заявою фермерського господарства «Скорук Максим Анатолійович» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2013 року приватне підприємство «Таврія» (далі - ПП «Таврія») звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі договору оренди земельної ділянки, який укладено 8 лютого 2007 року із ОСОБА_8, воно використовувало земельну ділянку площею 8,9823 га для вирощування сільськогосподарських культур; договір укладався на 5 років, починаючи з дати його реєстрації.

Відповідно до умов договору після його закінчення орендар має переважне перед іншими особами право на укладення договору оренди

земельної ділянки на новий строк. Умови договору виконувались ним належно, до закінчення строку дії договору підприємство надіслало орендодавцю лист-повідомлення про намір скористатися своїм переважним правом на оренду земельної ділянки, але згодом дізналося про передання на підставі договору від 26 березня 2012 року зазначеної земельної ділянки в оренду фермерському господарству «Скорук Максим Анатолійович» (далі - ФГ «Скорук М.А.»).

Цей договір укладено між ОСОБА_8 і ФГ «Скорук М.А.» з порушенням прав ПП «Таврія», передбачених статтею 33 Закону України «Про оренду землі», крім того зміст договору не відповідає вимогам абзацу четвертого частини четвертої статті 15 цього Закону, оскільки акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) складено з порушенням норм чинного земельного законодавства, зокрема закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проведено за відсутності власників суміжних земельних ділянок, а тому місце розташування земельної ділянки не встановлено.

Позивач просив суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 26 березня 2012 року, скасувати його державну реєстрацію та визнати поновленим договір оренди земельної ділянки від 8 лютого 2007 року, зобов'язавши ОСОБА_8 укласти з ПП «Таврія» додаткову угоду.

Третя особа ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним акта відновлення меж земельної ділянки та договору оренди земельної ділянки, мотивуючи вимоги тим, що його права як власника суміжної земельної ділянки порушені, оскільки державний акт відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), який є невід'ємною частиною договору, складено незаконно.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2013 року у задоволенні позовів ПП «Таврія» та ОСОБА_9 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2014 року рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2013 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПП «Таврія» задоволено частково: визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 26 березня 2012 року, укладений між ФГ «Скорук М.А.» і ОСОБА_8; визнано поновленим договір оренди земельної ділянки від 8 лютого 2007 року, укладений між ПП «Таврія» і ОСОБА_8; зобов'язано ОСОБА_8 вчинити дії щодо укладення з ПП «Таврія» додаткової угоди; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року касаційну скаргу ФГ «Скорук М.А.» відхилено, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2014 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ФГ «Скорук М.А.» просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ від 17 вересня 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 41 Конституції України, статті 33 Закону України «Про оренду землі», статей 316, 317, 319, 321, 627, 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 116, 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

На підтвердження своїх доводів ФГ «Скорук М.Г.» наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року та 19 листопада 2014 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 16 березня 2015 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

На підставі пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІII «Про забезпечення права на справедливий суд» справа розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції від 3 серпня 2010 року; далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Суди під час розгляду справи встановили, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 3 березня 2006 року

ОСОБА_8 є власником земельної ділянки площею 8,9826 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в с. Новософіївці Нікопольського району Дніпропетровської області.