П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2016 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г., суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,Сімоненко В.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі територіального відокремленого безбалансового відділення - Запорізького обласного управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічним позовом ОСОБА_8 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа - приватне підприємство «Зернодар», про визнання договору іпотеки припиненим за заявою публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі територіального відокремленого безбалансового відділення - Запорізького обласного управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У березні 2013 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк») в особі територіального відокремленого безбалансового відділення - Запорізького обласного управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - Запорізьке відділення АТ «Ощадбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позивач зазначав, що 27 липня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Ощадбанк»), правонаступником якого є АТ «Ощадбанк», та приватним підприємством «Зернодар» (далі - ПП «Зернодар») укладено кредитний договір № 10 у вигляді відновлювальної кредитної лінії на суму 650 тис. грн. З метою забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань за цим договором між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 5 вересня 2008 року укладено іпотечний договір № 10/2-ію, відповідно до умов якого останні передали в іпотеку ВАТ «Ощадбанк» належне їм на праві спільної часткової власності майно, а саме квартиру АДРЕСА_1.
ПП «Зернодар» свої зобов'язання за договором належним чином не виконало, унаслідок чого станом на 12 березня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 430 778 грн 92 коп.
З огляду на викладене АТ «Ощадбанк» просило задовольнити позов: у рахунок погашення вищевказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу з будь-якою особою з визначенням початкової ціни предмета іпотеки за оцінкою суб'єкта оціночної діяльності, а також виселити відповідачів зі спірної квартири.
У лютому 2014 року ОСОБА_8 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ «Ощадбанк» про визнання припиненим договору іпотеки, посилаючись на те, що позичальник за основним зобов'язанням є припиненим у зв'язку з його ліквідацією та внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Реєстр) запису про його припинення від 16 грудня 2013 року.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 9 липня 2014 року, в задоволенні позову АТ «Ощадбанк» відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_8 задоволено: визнано договір іпотеки від 5 вересня 2008 року № 10/2-ію припиненим.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року касаційну скаргу АТ «Ощадбанк» відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 9 липня 2014 року залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року АТ «Ощадбанк» порушує питання про скасування рішення суду касаційної інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову в повному обсязі з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII)) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 17 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) та частини першої статті 575, частини першої статті 598, частини першої статті 609 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення АТ «Ощадбанк» посилається на ухвалу Верховного Суду України від 15 грудня 2010 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2011 року.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 27 липня 2007 року між ВАТ «Ощадбанк», правонаступником якого є АТ «Ощадбанк», та ПП «Зернодар» укладено кредитний договір № 10 у вигляді відновлювальної кредитної лінії на суму 650 тис. грн.
З метою забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань за цим договором 5 вересня 2008 року між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 укладено іпотечний договір № 10/2-ію, відповідно до умов якого останні передали в іпотеку ВАТ «Ощадбанк» належне їм на праві спільної часткової власності майно, а саме квартиру АДРЕСА_1.
ПП «Зернодар» свої зобов'язання за договором належним чином не виконало, внаслідок чого станом на 12 березня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 430 тис. 778 грн 92 коп.
9 січня 2013 року ВАТ «Ощадбанк» направило відповідачам вимогу про добровільне звільнення квартири.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 11 грудня 2013 року затверджено звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс та ліквідовано юридичну особу ПП «Зернодар» (а. с. 139-142).
16 грудня 2013 року згідно з витягом з Реєстру від 19 грудня 2013 року Державною реєстраційною службою України було вчинено запис про припинення юридичної особи - ПП «Зернодар» у зв'язку з визнанням її банкрутом (а.с. 146-147).
Відмовляючи в задоволенні позову ВАТ «Ощадбанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, установивши зазначені обставини, дійшов висновку, що основне зобов'язання припинилося з ліквідацією юридичної особи і, як наслідок, припинилося й зобов'язання, яке його забезпечувало, - іпотека.
Разом з тим в інших справах, які виникли з подібних правовідносин, - зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки, за аналогічних обставин суди касаційної інстанції в ухвалі Верховного Суду України від 15 грудня 2010 року та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2011 року дійшли висновку про те, що оскільки на час звернення банку до суду з позовом юридична особа в установленому законом порядку ліквідована не була, тому зобов'язання за кредитним договором та договором іпотеки припинені не були, і задовольнив позовні вимоги, звернувши стягнення на предмет іпотеки.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Сервисы для юристов