ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 грудня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області (далі - МДПІ) до акціонерного товариства «Банк Велес» (в подальшому змінило своє найменування на публічне акціонерне товариство «Банк Велес»; далі - Банк), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Тетерів» (далі - Товариство), про стягнення заборгованості за непогашеними векселями,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2006 року МДПІ звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила стягнути з відповідача заборгованість в сумі
977 500 грн по непогашених простих векселях, а саме: № 3229602480, дата складання -
13 жовтня 2005 року, на суму 510 000 грн, дата погашення - 12 січня 2006 року;
№ 3229602469, дата складання - 14 листопада 2005 року, на суму 467 500 грн, дата погашення - 10 лютого 2006 року.
Позовні вимоги обґрунтовані обов'язком Банку погасити заборгованість по непогашених простих векселях, емітованих Товариством, що виник у першого в силу авалю.
Господарський суд міста Києва постановою від 30 вересня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2011 року, позов задовольнив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 грудня 2013 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України, представник Банку звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
На обґрунтування заяви додав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 липня 2014 року (справа № 2а-17309/12/2670, К/800/20783/13), яка, на думку Банку, підтверджує неоднакове правозастосування.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 8 жовтня 2014 року допустив цю справу до провадження Верховного Суду України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини двадцятої статті 7 Закону України від 15 вересня
1995 року № 329/95-ВР «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» (був чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 329/95-ВР) у подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.
У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився із висновком судів попередніх інстанцій про те, що оскільки векселедавець не погасив видані ним податкові векселі, то зобов'язання з їх оплати покладаються на Банк, який авалював векселі.
Натомість у рішенні, наданому на підтвердження неоднакового правозастосування, суд касаційної інстанції виходив із того, що опротестування векселя векселедержателем є обов'язковою передумовою для подальшого пред'явлення до банку-аваліста вимоги для переказу суми векселедержателю.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Надання податкового векселя, авальованого банком, в рахунок забезпечення виконання зобов'язань платника податку зі сплати акцизного збору при здійсненні операцій зі спиртом етиловим, а також порядок його погашення передбачено частиною двадцятою статті 7 Закону № 329/95-ВР.
Так, відповідно до абзаців першого та третього частини двадцятої статті 7 Закону № 329/95-ВР до отримання суб'єктом підприємницької діяльності з акцизного складу спирту етилового неденатурованого, призначеного для переробки на іншу підакцизну продукцію (за винятком виноматеріалів), такий платник акцизного збору зобов'язаний надати органу державної податкової служби України за своїм місцезнаходженням податковий вексель, авальований банком (податкову розписку), який є забезпеченням виконання зобов'язання цього платника у термін до 90 календарних днів починаючи від дня видачі векселя (податкової розписки), сплатити суму акцизного збору, розраховану за ставками для цієї продукції.
У разі якщо передбачений цією статтею податковий вексель, авальований банком (податкова розписка), не погашається у визначений термін, векселедержатель здійснює протест такого векселя (податкової розписки) у неплатежі згідно з чинним законодавством та протягом одного робочого дня з дня здійснення протесту звертається до банку, який здійснив аваль цього векселя (податкової розписки), з опротестованим векселем (податковою розпискою). Банк-аваліст зобов'язаний не пізніше операційного дня, наступного за днем звернення векселедержателя з опротестованим векселем (податковою розпискою), переказати суму, яка вказана у цьому векселі (податковій розписці), векселедержателю.
На виконання частини двадцятої статті 7 Закону № 329/95-ВР постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2005 року № 498 затверджено Порядок випуску, обігу та погашення податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок), які видаються до отримання спирту етилового неденатурованого і є забезпеченням виконання зобов'язання із сплати акцизного збору (був чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок).
Пункт 15 Порядку також передбачає звернення векселедержателя до банку-аваліста за умови опротестування податкового векселя.
Аваль - вексельне поручительство, згідно з яким банк бере на себе відповідальність за оплату податкового векселя перед векселедержателем і яке оформляється шляхом проставлення гарантійного напису банку на кожному примірнику податкового векселя (пункт 2 Порядку).
Сервисы для юристов