Постанова ВСУ від 09.11.2016 року у справі №727/7647/15-ц

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 листопада 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Сімоненко В.М., Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів за договором строкового банківського вкладу за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали апеляційного суду Чернівецької області від 17 лютого 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживачів та стягнення недоданих коштів за договором строкового банківського вкладу, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 1 грудня 2014 року між ним та публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»), який є учасником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, укладено договір строкового банківського вкладу № 2077607, відповідно до умов якого він передав банку грошові кошти в розмірі 8 000 доларів США.

9 січня 2015 року у зв'язку з неможливістю видачі готівкою грошових коштів за вказаним договором, ОСОБА_6 уклав новий договір банківського вкладу № 2100922 на який грошові кошти у розмірі 6 000 доларів США було переведено з попереднього договору, а решту 2 000 доларів США розмістили на рахунку № НОМЕР_2 «ПУ» Перший» поточного рахунку № НОМЕР_1. Відповідно до п. 2.3 вказаного договору, датою повернення вкладу є 9 лютого 2015 року.

На підставі Постанови Правління Національного банку України від 5 лютого 2015 року № 83 «Про віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних - виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 5 лютого 2015 року № 26 щодо запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію.

Тимчасову адміністрацію в банку запроваджено з 6 лютого 2015 року.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виплатив позивачу відшкодування як вкладнику по курсу 1799-9763 грн. за 100 доларів США, замість курсу 2313,0580 грн. станом на 6 лютого 2015 року, що, на його думку, є грубим порушенням його прав та пункту 5 статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Враховуючи зазначене, ОСОБА_6 просив стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на його користь недоотримані грошові кошти за договором № 2100922 від 9 січня 2015 року та по рахунку № НОМЕР_2 «ПУ» Перший» поточного рахунку № НОМЕР_1 з відсотками в сумі 40 665 грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19 жовтня 2015 року позов задоволено частково : стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_6 грошові кошти за договором строкового банківського вкладу в розмірі 40 465 грн.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 17 лютого 2016 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано. Провадження у справі закрито.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2016 року ОСОБА_6 відмовлено у відкритті касаційного провадження.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_6 просить скасувати ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом встановлено, що 1 грудня 2014 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_6 укладено договір № 2077607 про строковий банківський вклад, згідно якого вкладник передав, а банк прийняв на депозитний рахунок кошти в розмірі 8 000 доларів США, зі строком розміщення 1 місяць, тобто до 1 січня 2015 року.

9 січня 2015 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_6 укладено договір № 2100922 про строковий банківський вклад, внаслідок укладення якого грошові кошти у розмірі 6 000 доларів США було переведено з попереднього договору вкладу.

На підставі Постанови Правління Національного банку України від 5 лютого 2015 року № 83 «Про віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних - виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 5 лютого 2015 року № 26 щодо запровадження тимчасової адміністрації в «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив із того, що спір виник з цивільно-правової угоди, а тому підлягає розгляду по суті у порядку цивільного судочинства.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що помилковим є висновок суду першої інстанції про наявність цивільно-правового спору, оскільки згідно положень статей 2, 4, 17 КАС України, зазначений спір, який виник із звернення до суб'єкта владних повноважень у сфері публічно-правових правовідносин, відноситься до адміністративної юрисдикції, а тому його розгляд повинен був здійснюватися за правилами цього Кодексу.

Проте зміст наданої для порівняння постанови Верховного Суду України від 7 жовтня 2015 року свідчить про те, що справи, які виникли на підставі цивільно-правової угоди й уповноважена особа Фонду виступає від імені сторони такого правочину, не здійснюючи при цьому владних повноважень, не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Викладене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судами норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частин першої, третьої статті 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.