П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
9 листопада 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про зобов'язання вчинити дії; за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_7 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання права власності за заявою ОСОБА_7 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року,
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2011 року Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 про зобов'язання вчинити дії.
Позивач зазначав, що голова Шевченківської районної адміністрації розпорядженням від 26 серпня 2011 року «Про демонтаж самовільно збудованого гаража» зобов'язав відповідача в місячний строк з дня отримання розпорядження демонтувати самочинно збудований гараж (під літерою «З» відповідно до технічного паспорта на будинок) розміром 8,70 x 4,50 м на АДРЕСА_1
Посилаючись на те, що відповідач у добровільному порядку вимоги розпорядження не виконав, про що 27 жовтня 2011 року було складено відповідний акт, на підставі положень статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «;Про основи містобудування» та «;Про планування і забудову територій» позивач просив зобов'язати ОСОБА_6 демонтувати за власний рахунок самовільно збудований гараж.
У березні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_7 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання права власності.
ОСОБА_6 зазначав, що він є співвласником будинку АДРЕСА_1, іншим співвласником цього будинку є ОСОБА_7 Між ними існує спір з приводу користування земельною ділянкою біля цього будинку, який вирішено судом першої інстанції.
Позивач зазначав, що він звернувся до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради із заявою про введення самочинно збудованого гаража в експлуатацію. Рішення за його заявою не прийнято.
Посилаючись на те, що позов Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про зобов'язання виконати зазначене вище розпорядження є передчасним, оскільки його заяву про визнання права власності не вирішено, чим порушено його права як власника; питання щодо визнання права власності на спірний гараж він погодив зі всіма відповідними службами; гараж відповідає будівельним нормам і правилам, побудований на земельній ділянці, яка є у його правомірному володінні, права інших осіб цим будівництвом не порушуються; на право власності щодо зазначеного гаража претендентів немає, ОСОБА_6 просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 26 серпня 2011 року та визнати за ним право власності на самочинно збудований гараж біля будинку АДРЕСА_1
Шевченківський районний суд м. Львова рішенням від 19 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 16 вересня 2015 року, позовні вимоги Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради задовольнив: зобов'язав ОСОБА_6 демонтувати самочинно збудований гараж (літ. «З» згідно з технічним паспортом на будинок) розміром 8,70 х 4,50 м на АДРЕСА_1 за власний рахунок; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 суд відмовив.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 27 квітня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 травня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 16 вересня 2015 року в частині позовних вимог Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради скасувала, провадження у справі в цій частині закрила; роз'яснила, що спір у цій частині підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства; в іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 травня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 16 вересня 2015 року залишила без змін.
У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року ОСОБА_7 просить скасувати зазначене судове рішення в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради та передати справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», у сукупності зі статтями 3, 15 ЦПК України - при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.
На обґрунтування заяви ОСОБА_7 надав копіїї ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2014 року та 24 лютого 2016 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_7 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
За положеннями пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.
Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно з довідкою з місця проживання про склад сім'ї і прописку, виданою ЛКП «Збоїща-408», будинок на АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_6, ОСОБА_7
За довідкою управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування Львівської міської ради від 19 липня 2011 року земельна ділянка на АДРЕСА_1 для будівництва гаража ОСОБА_6 не надавалась.
Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради розпорядженням від 26 серпня 2011 року зобов'язала ОСОБА_6 у місячний строк з дня отримання розпорядження демонтувати самочинно збудований гараж (під літерою «З») розміром 8,70 м х 4,50 м за вказаною адресою.
Згідно з актами ЛКП «Збоїща-408» від 1 вересня та 27 жовтня 2011 року вказане вище розпорядження ОСОБА_6 вручено. Від підпису він відмовився в присутності комісії.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради та відмовляючи ОСОБА_6 в задоволенні зустрічного позову на підставі статей 386, 391, частин першої, сьомої статті 376 ЦК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_6 самочинно здійснив будівництво спірного гаража на земельній ділянці, яка у встановленому законом порядку відповідною міською радою для будівництва гаража йому не надавалась, без дозволів відповідних органів і належно затвердженої проектної документації, та без згоди іншого співвласника будинку - ОСОБА_7
Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині позовних вимог Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради та закриваючи провадження у справі в цій частині з огляду на те, що спір у цій частині підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, суд касаційної інстанції виходив з того, що предметом цього спору є об'єкт нерухомості, збудований на земельній ділянці, яка відноситься до державної форми власності, перебуває у спільному користуванні фізичних осіб і не була відведена у встановленому порядку для будівництва; районна адміністрація звернулась до суду як суб'єкт владних повноважень на виконання владних управлінських функцій у зв'язку з порушенням забудовником вимог законодавства з питань будівництва, тому правовідносини між сторонами є публічно-правовими, отже, спір підлягає розгляду за нормами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2014 року та 24 лютого 2016 року касаційний суд розглянув по суті в порядку цивільного судочинства справи за позовами районної адміністрації до фізичних осіб про демонтаж самочинно збудованих об'єктів нерухомості - гаража та господарської споруди на земельних ділянках, що перебувають у комунальній власності та не були відведені для цієї мети, без відповідних дозвільних документів.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статтей 3, 15 ЦПК України, статей 3, 4, 17 КАС України.
Сервисы для юристов